Сьогодні в гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові відбувся Чин похорону уродженця Нового Роздолу Ярослава ІВАНІВА, який з осені 2024-го захищав Україну у складі 155-ї окремої механізованої громади імені Анни Київської. Відважно виконував до повного виснаження бойові завдання на території Донецької області. Перебував на лікуванні у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова, проте, на жаль, лікарі виявилися безсилими і не змогли врятувати 32- річного бійця ЗСУ.
А вчора на Алеї Героїв кортеж із тілом воїна – героя Ярослава (колишнього учня СШ№4, який згодом переїхав у Львів, де працював і жив з дружиною аж поки не отримав повістку виконати свій військовий обов’язок захисника) зустрічала скорботна Новороздільська громада. Людей було чимало ще й тому, бо ще за декілька днів до цього сумного моменту місто вже дещо дізналося про цю славну сім’ю, а відтак прийшли віддати шану Герою. Зокрема, що берегиня сім’ї, пані Світлана Іванів, яка довгий час працювала у реанімаційному відділенні міської лікарні, гідна поваги громадянка, бо з початку вторгнення російської наволочі 24 лютого 2022 року почергово відправила на війну чоловіка Ігоря та двох синів – соколів – старшого Ярослава, 1992 року народження та ненабагато молодшого Олега.
Ох, і нелегко їй відтоді доводилося, подумки розважали ті, хто про це знав…Словами цього не передати, хіба що уявити: щоденні молитви та переживання за долю найрідніших людей, вряди – годи, як випаде нагода, теплі розмови у месенджері, взаємні підбадьорювання, взаємна віра, надія і любов…
Як знайомі, ми з дружиною час від часу спілкувалися з пані Світланою, обережно, аби не завдати болю, заходили на тему війни, от тоді і чули у відповідь стримані слова, у яких вчувався і смуток, і печаль, і скромна непоказна гордість матері і дружини за своїх лицарів. І така стоїчність та шляхетність вражали!…
Декілька місяців тому після святої Літургії у храмі Різдва Пресвятої Богородиці помітив на церковному подвір’ї пані Світлану із незнайомою мені жінкою, які стояли із торбиною для збору коштів на потреби ЗСУ. Тепло привіталися, власне, тоді і дізнався від Світлани, що її чоловік і сини захищають Державу і українців від знищення окупантами, а вони збирають пожертви на придбання військової техніки та приладів (не пригадаю, що саме) для рідних бійців . А невдовзі стало відомо, що пан Ігор отримав у бою важкі поранення, що лікарі докладають усіх сил, аби поставити бійця на ноги. Слава Богу, виходили…
А буквально днями прочитав скорботне повідомлення Новороздільської міської ради:” 25 лютого у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.. Мечникова» ДОР, м.Дніпро помер воїн – герой, новорозділець, водій-електрик радіовідділення окремого взводу звʼязку 1 стрілецького батальйону військової частини A5001, Ярослав Іванів 1992 р.н. Висловлюємо співчуття родині та близьким Героя Ярослава. Розділяємо з вами це велике горе. Вічна памʼять нашому захиснику“…
Вчора ми з дружиною у гурті велелюддя мешканців громади зустрічали кортеж. Краялося серце і ми спільно молилися за світлу пам’ять воїна – Героя Ярослава , який з татом, братом і з бойовими побратимами тримав над нами мирне небо. Він особисто переміг клятого чужинця – вбивцю і передав знамено бійцям, що в строю, які мститимуть російським нелюдам – агресорам і таки здобудуть Перемогу.
Честь і слава…
Іван БАСАРАБ
