Він вже ніколи не завітає у редакцію. Ніколи, перевівши подих, з незмінною усмішкою не привітається з працівниками, не поцілує галантно руку Вірі Власюк і не почастує нас смаколиками. Ніколи не принесе черговий матеріал для публікації (усі дописи пан Івана завжди відзначалися актуальністю – чи йшлося про недогляди у міській господарці , чи про важливі події з міського життя, чи про спогади з пережитого).
Він вже ніколи не запросить вашого автора у свою домівку, аби ознайомити із своїм доповненим багатющим архівом – літописом свого життя, своїм творчим поетичним доробком та безцінними спогадами про перші роки національно – патріотичного пробудження спільноти Нового Роздолу, починаючи з так званої Перебудови. Ніколи не запропонує нам, близьким товаришам його сина Романа, під час скромного застілля з нагоди дня народження заспівати українських пісень, не пожурить незлостиво, що ми неохоче підтримали його пропозицію.
А я вже ніколи не продовжу цікаву бесіду з мудрим Іваном Войцехівським, обговорюючи видану у минулому році книгу про історію його рідних Млиниськ, у якій він написав окремий розділ про важливі події у житті села. Вже ніколи ввівчливо не відгукнеться про моє рідне село Голешів, що за рікою Дністер, вкотре добрим словом не згадає моїх земляків, які вражали його якоюсь відмінною від мешканців сусідніх Млиниськ мовою, що мені було особливо приємно чути…
Цих та інших фрагментів із сущим у земному бутті Іваном Войцехівським вже ніколи не буде. Але він завжди житиме у наших спогадах, і вже із Засвітів спілкуватиметься з нами – “вісникроздільцями”, яких він вражав своєю яскравою особистістю, яку не зломили ні остарбайтерські роботи у Німеччині, ні переслідування радянською владою як “неблагонадійного” у перші роки після повернення з Німеччини у Млиниська, ні період “внутрішньої еміграції” у «радянській історії» свого життя і Нового Роздолу. Бо його підтримувала прищеплена у дитинстві матінкою віра в Бога і Україну. Бо він був Людиною з великої літери…
Прощавайте, добродію Іване! Ми ще продовжимо наші бесіди, ми ще зустрінемося….
Іван БАСАРАБ
