І знову безжальна війна – війнонька, розв’язана недолюдьми російської недоімперії, яка навіть досі не має легітимної канонічної церкви, поповнила свій мартиролог українських безповоротних втрат. Минулої суботи Новороздільська громада прощалася з Воїном Олегом Кузенком, який загинув ще 26 березня 2022 року під Попасною на Луганщині, і відтоді його бездиханне, тіло з біркою «200» донедавна перебувало разом із сотнями полеглих українських бійців на території, окупованій Росією, аж поки тиждень – два тому не відбувся двосторонній обмін загиблими.
Із 75 уродженців Новороздільської громади, які натепер загинули у новітній російсько – українській війні, Олег був мені давнім приятелем, як, до речі, ще двоє інших полеглих у минулому році воїнів – новороздільців – Федір Алексєєвим та Сергій Дзьоба, тому біль втрати близьких людей відчував і відчуваю особливо гостро.
Власне, тому відгуки про світлої пам’яті Воїна Олега Кузенка розпочну із своїх спогадів про відважного новороздільця – націоналіста.
Отже, познайомив нас батько його дружини Олександри, мій колега світлої пам’яті Михайло Проців, який нетривало працював у «Віснику Розділля», а згодом був кореспондентом та заступником редактора популярної років майже сорок тому львівської газети «За вільну «Україну». Відтоді ми з Олегом час від часу зустрічалися, відверто обговорювали поточні політичні події, висловлювали свої позиції. Щоправда, у певних моментах вони «не сходилися», оскільки, умовно кажучи, я підтримував «чорноволівсько – ющенківську» модель державотворення, а Олег – «свободівську». Утім, це не заважало нам у головному – ми були націоналістами.
Національна ідея горіла в його душі як смолоскип і це особливо проявилося у стрижневі моменти боротьби за демократичні цінності, за європейський цивілізаційний вибір України – під час Помаранчевої Революції та Революції Гідності. От тоді Олег за покликом серця патріота сміливо і відважно виходив на герць з проросійськими силами, які заполонили всі гілки влади. Так само він без роздумів взяв в руки зброю і в тривожні для Держави часи, коли після перемоги Революції Гідності росія віроломно, вдавшись до фейкових виборів, спочатку навесні 2014-го анексувала Крим, а невдовзі розпочала локальну агресію на Донбасі, і в роки російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року.
Його безстрашний Чин Лицаря нагадав мені рядки з «Енеїди» Івана Котляревського: «Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку – лети повинность ісправлять…». Тепер можна з певністю сказати, що до виконання своєї «провинності», свого обов’язку захисника України Олег готувався ґрунтовно – і ідеологічно, обравши націоналістичний світогляд, і фізично – гартуючи бойовий дух і тіло заняттями зі східних єдиноборств. Пригадую, з яким піднесенням Олег Кузенко ділився спогадами про сутички з проросійськими силами на Майданах, часто використовуючи слова «Махач» був за нами», «Ох, і дали ми їм жару…»
Так само Олег безстрашно боронив Вітчизну і навесні 2022-го: він до останнього подиху мстив москалям за завдані ними впродовж сотень літ кривди українцям, за мільйони вбивств співвітчизників, за прагнення московитів зробити нас рабами, знищити наш прадавній народ, за Голодомор, за теперішню геноцидну війну. Але, на жаль, його особисту помсту спинив ворожий снаряд через місяць після агресії – 26 березня 2022 року. Цього дня старший механік – водій механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини, старший солдат Олег Кузенко, 1967 року народження, загинув смертю хоробрих у бою під Попасною Луганської області.
Слава і Честь, мужній Воїне Олеже!
Ольга Миколаївна ФРАНКІВ, керівничка класу Новороздільської СШ №4 , у якому навчався Олег :
-Олег запам’ятався мені як спокійний, розумний учень, здібний до навчання, зокрема, йому легко давалися уроки математики, фізики та з інших предметів. А ще Олег був напрочуд врівноваженим. І коли я про це говорила його матері, то вона, звичайно, раділа, проте казала, що поза школою Олег був непосидючим, завжди в русі. Отже, зразкова Олегові поведінка в школі свідчить про його самодисциплінованість. На підтвердження цього відзначу, що за усі роки навчання я не зробила Олегові жодного зауваження, бо ж не було приводу. Пригадую, що коли хлопці змагалися поміж класами в футбол, то щоразу виникали «гарячі» моменти і всі наввипередки голосно доводили свою правоту. А от Олег навіть в таких ситуаціях поводився спокійно, але тихо і наполегливо доводив свою правоту. Тому що він був чесним, а справедливість для нього багато важила.
Як на мене, такі риси характеру Олегові у значній мірі прищепив його батько. Світлої пам’яті пан Василь був справедливою людиною і великим українським патріотом. Якщо мати була берегинею сім’ї, то батько приділяв велику увагу вихованню і навчанню своїх дітей – синів Олега та Тараса і донечки Оксани. Він повсякчас цікавився, як вони вчаться, розпитував про шкільні справи. Наголошував, наскільки важливою в житті людини є освіта, зокрема, і шкільна. Хоча і не примушував їх, аби вони «гналися» за добрими оцінками, тільки просив, аби сумлінно вчилися.
Олег наполегливо виконував батькові настанови.
Також Олег відзначався скромністю. Пригадую, одного разу, коли він вже був депутатом Львівської обласної ради, ми випадково зустрілися в місті, то Олег щиро зрадів, розпитував про шкільне життя – буття. Про своє депутатство говорив скромно, але докладно, розповідаючи, в чому полягає його депутатська робота, в якій комісії працює, чим, по можливості, сприяє вирішенню «новороздільських питань».
Повертаючись до спогадів про школу, відзначу, що Олег був товариським з усіма однокласниками, з повагою ставився до старших, до вчителів. Я жодного разу не чула від колег жодного зауваження як щодо Олега, так і щодо його на три роки молодшого брата Тараса, який також вчився у четвертій школі.
Після закінчення навчання в школі Олег поступив у Львівський політехнічний інститут. Можливо, з цієї причини ми зустрічалися рідше, але завжди тепло. Наскільки мені не зраджує пам’ять, по завершенні навчання в інституті Олег працював в службі КВП і А у цеху фосфорної кислоти Новороздільського заводу складних мінеральних добрив.
Згодом дізналася, що Олег був активним учасником двох Майданів, брав участь у АТО, безстрашно захищав рідну землю з перших днів російського вторгнення в лютому 2022-го. Пригадую, коли мені декілька років тому повідомили, що Олег зник безвісти і зберігся тільки його шеврон, я молилася, аби він знайшовся, аби був живий. На жаль, він загинув через місяць після московської навали. Загинув, аби захистити Україну, свою сім’ю, свою родину. Наша школа гордиться таким учнем…
Ярина ЯЦЕНКО, міський голова Новороздільської громади:
-Проводжаючи Олега Кузенка у останню путь, пригадалися рядки із Декалогу українського націоналіста: «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї». Понад 100 років тому молода верства українських патріотів, об’єднавшись у організацію українських націоналістів, поклала собі за мету скинути ярмо поневолювачів і відродити Соборну Україну. Вони гідно виконували свій чин і завдяки їм наступні покоління зуміли виконати програмне завдання ОУН – було здобуто Українську Державу. Здобуто дорогою ціною, ціною тисяч і тисяч життів цвіту нашої нації.
Але ворог і надалі несамовито хоче знищити Україну як Державу. Йде страшна війна. Українське військо ціною неймовірних зусиль і великих втрат стримує ворожу геноцидну навалу. І ціна непоправна – життя наших захисників.
Сьогодні ми віддаємо шану ще одному уродженцю нашої громади Олегу Кузенку. Вірному синові України, незламному патріоту. Бо він, в цьому я глибоко переконана, був ідейним націоналістом сучасної доби. Тому Олег Кузенко щоразу перебував на передньому краю боротьби за Незалежність: був активним учасником Майдану і наближав перемогу Революції Гідності, перебував у лавах захисників і в роки АТО, завзято нищив ворогів і в перший місяць підлого вторгнення 24 лютого 2022 року. І як депутат Львівської обласної ради ІV скликання за списком ВО «Свобода» Олег Кузенко був активним громадянином, принципово захищаючи інтереси держави та інтереси громади нашого виборчого округу.
Коли почалося широкомасштабне російське військове вторгнення, Олег був одним з перших воїнів з нашої громади, який, на жаль, після важкого бою, зник безвісти. І понад три роки в нас усіх, а найбільше, у рідних жевріла надія, що Олег живий, може, поранений, може, перебуває у полоні, але живий. Через деякий час після зникнення його документи з’явилися на сайтах оркостану із підписом “200”. Дехто із списку того сайту вже повернувся додому, бо перебував у полоні. Я, щиро кажучи, не вірила в те, що він загинув, і, уважно переглядаючи фото обмінів полоненими, завжди мимохіть шукала його лице.
На жаль, мусимо констатувати, Олег загинув 26.03 2922 року під Попасною Луганської області . Орки повернули його останки під час репатріації (обміну тілами загиблих).
Тож через майже через три роки зустрічаємо Героя у Новому Роздолі.
Від імені всієї громади приношу співчуття рідним і близьким загиблого.
Світла пам’ять Герою!
Михайло ГАЛУЩАК , військовослужбовець 24 ОМБр імені Короля Данила, побратим Олега Кузенка, заступник голови Стрийської районної ради, історик:
-У цьому житті мало що від нас залежить. Але однозначно залежить, як ми проживемо своє життя. Більш ніж впевнений, що Олег прожив його гідно. Він усе своє життя боровся за українську Україну. Він дуже любив історію. І робив все для того, аби історія Держави на сучасному етапі була успішнішою, українськішою. Тому захищав Україну відважно, безстрашно як справжній український націоналіст. І віддав життя за Неньку.
Нині кожен з нас повинен зробити все, щоб діти, внуки жили в Незалежній процвітаючій Україні, щоб любили Україну понад усе, щоб любили свої сім’ї, родини понад усе…Прийміть щирі співчуття від побратимів з нашої 24-ї бригади, і від нашої «свободівської» родини. Пам’ятаємо і Перемагаємо! Ми помстимося, друже Олеже! Бо у цій війні в нас є лише два варіанти: або Ми їх, або Ми їх! Слава нації!
ХРИСТИНА, донечка Воїна Олега КУЗЕНКА:
– 26 березня 2022 … Ця дата назавжди для мене буде проклятим днем, днем коли тебе у мене забрали
Мій тато, був чудовою та прекрасною людиною.
Людиною, яка завжди прийде на допомогу і не буде просити нічого взамін
Людиною, яка завжди бачить позитив, навіть там де його близько нема
Людиною, яка з хворою ногою морозила дупу в окопах на Луганщині, і ні разу, ні разу ні на що не жалілась.
Людиною, яка не стала патріотом вчора, він ним був завжди.
Людиною, яка не вміла брехати, маніпулювати чи заздрити.
Людиною, якій завжди всього вистачало (бракувало хіба рибалки на улюбленому Дністрі).
Людиною, яка кожної п’ятниці до мого приїзду розморожувала та запікала тунця.
Людиною, а саме люблячим татом, який завжди був поруч і підтримував будь які мої починання.
Ти справді найкращий тато на світі і я дякую Всесвіту за те, що мала не так довго, як би мені хотілось, найкращого тата на світі.
Ми жили надією практично 3 роки. Ми справді сподівались, що трапилось чудо, і ти повернешся додому.
І ось ти повертаєшся додому, на щиті…
Словами не передати, як боляче втрачати рідних на війні. Боляче розуміти, що моя донька ніколи не познайомиться зі своїм дідусем. Жити в невідомості і просто надіятись, що сталось чудо
Сподіваюсь жоден з Вас, хто читає цей допис, про це не дізнається ніколи.
Я дякую тобі тату за те, що навчив слухати якісну музику, критично мислити і вірити в людей.
«Я Повстанцем залишуся аж до загину,
Не прогнати мене із моєї Країни!
Щоб зрадницький виплід у пекло зійшов
Я воюю на Сході – кипить моя кров.
Так, я Повстанець, і кипить моя кров.
Я повстав – за свободу
Тече моя кров!..»
– Майже 3/4 життя ми прожили разом. Ходили в одну новороздільську школу №4, на рибалку, разом працювали…
2022-й рік обірвав все. Майже 3 роки очікувань, пошуків і ось ти повертаєшся на щиті. Не такої зустрічі я хотів, але дива не трапилось.
Ти назавжди залишися у моїй пам’яті світлим, добрим, надійним, справедливим. Непоправна втрата для мене, твоєї сім’ї, твоїх вірних друзів, родичів і знайомих.
Вічна пам’ять!
Оксана КУЗЕНКО, молодша сестра Героя:
– Брат Олег на щиті…
Три довгих роки пошуків і надії на чудо…
Немає слів, які вмістять горе нашої втрати…
Мені ніколи не вимовити сум і жаль…
“Не парся, мала…”, – казав щоразу, як бачив, що очі на мокрому місці … так хотів, щоб ігнорувала зайве. “Сестро…”, – і такі вогники в очах, що розсмішать в секунду…
Олик, мій любий старший брат… Знаю, ти найменше би хотів, щоб я зараз так плакала … а мама, бачиш, як пташка, що не може підняти крила …
А знаєш, твоє щире серце, твоя добродушність робили тебе таким вразливим і таким сильним одночасно, таким вільним і гордим, таким добрим і відчайдушним. Такий ти був завжди, незалежно від того, що відбувалось. Не вагався і вже в обід 22-го був на полігоні…
Студентські акції і протести, Майдани, депутатство, АТО щоб відстояти, щоб змінити, щоб зробити краще… і зробив. Прожив гідно далеко не просте життя.
Мій брат завжди старався бути поруч. Мій старший брат, якого більше не обійму, назавжди в моєму серці, найсвітліших спогадах, про все, що так прикрашало наші життя, було наповнене неймовірним щастям рідних людей. Знаю, що і зараз ти зі мною, назавжди в серці, завжди люблю і дякую за все! Спомини ніхто у мене не забере!
Хай легкими будуть хмаринки, братику, і татові привіт!
Прошу про тиху щиру молитву за мужнього воїна Олега, сина, брата, тата, чоловіка, вуйка, хресного, швагра, друга, побратима.
Підготував Іван БАСАРАБ
