20.8 C
Lviv
16.05.2021
Новороздільська ОТГ

Напередодні Пасхи: про сільські пріоритети, мудру ощадливість та широту душі…

Невдовзі після створення Новороздільської ОТГ газетярі , як можуть, намагаються розширити географію реалізації «Вісника Розділля» з метою інформування мешканців об’єднаної територіальної громади про поточні події. У попередніх випусках ми вже повідомляли читачів, що міську газету можна придбати у магазинах селища Роздолу, сіл Березина та Берездівці.

 Налагоджено і логістику доставки свіжих випусків «ВР». Так вийшло, що вашому автору випав редакційний «льос»: щоп’ятниці розносити «Вісник Розділля» на так званий «Бам» та, принагідно, у Берездівці. Звісно, трохи далеко манджати у 65-ть з дрібкою років у це давнє відоме село, яке колись було містечком, але, зізнаюся, намотую кілометри з приємністю.

Іду собі і милуюся охайними обійстями мешканців,  гарними, по сучасному облаштованими будинками (не усіма, звичайно, бо все залежить, окрім бажання,  від того, кому як гаманець та фантазія дозволяють). І радіє душа за людську породу: невтомний потяг до вдосконалення, до красивого, до прагнення зробити свій побут комфортнішим.

Часто зустрічаю дорогою до Берездівець сільських мешканців,  знайомих, мабуть,  ще із шкільних років. Спершу вони дивувалися, що доводиться самому щотижня носити газету (10 примірників), аби реалізувати її у популярній продуктовій  крамниці добродія Володимира Залуцького, а коли пояснював, що це трішки допомагає редакції зводити кінці з кінцями, то погоджувалися. Мовляв, авже ж, копійка до копійки ( себто гривня до гривні), та й назбирається сякий такий гріш. Для підтримки духу додавали, що вони так само тулять копійчину до копійчини, аби господарку провадити гідно, аби все було, що треба, аби, як в людей. А ще і про дітей дбати, бо вони дуже щодо цього чутливі, чей же, хочуть бути на рівні з іншими ровесниками. Хоча, міркують мої співрозмовники, завжди було так, що є рівні і рівніші, одні  вдатніші у  долі, а інші – не дуже, є заможніші, проте не всі…

Але завжди  треба прагнути до кращого, аякже, бо, недарма в народі кажуть: під лежачий камінь вода не тече.

По правді, такі бесіди із статечними мешканцями провітрюють мізки. Сподіваюся, навзаєм…

Мабуть,  завдячуючи цим штрихам бесід «за життя»,   щотижневі вояжі у Берездівці не надокучають, а інколи підносять духом.

Як сьогодні, у Страсну п’ятницю, 30 квітня напередодні Пасхи…

Вручивши продавчині свіжий випуск «Вісника Розділля» і побажавши гарно відсвяткувати Великдень, далі був несподівано заскочений сюрпризом: працівниця магазину, своєю чергою побажавши «запашної паски, смачної ковбаски» та всіляких гараздів, подала мені целофанову торбинку, у якій проглядалася купюра у 100 гривень. « То просив вам передати «на редакцію» ваш знайомий» , – сказала продавчиня і назвала його ім’я – прізвище.

 Трохи ошелешений, врешті взяв офіру та ще раз побажавши веселих свят, пішов собі у Новий Розділ. На душі було світло від такого несподіваного дару. Може, кому 100 грн видасться дрібницею, але то хіба тому, хто не знає, як людям важко дається копійка. Та ще й  в селі. Бо селянину справді, як казав мій улюблений дідусь Микола, треба 7 разів обернути гріш  і стільки ж разів подумати, перш ніж вирішити, на що його «притулити». Бо і те треба, і те треба, та де ж тих грошей набереш, коли тільки те, що маєш в руці? Така ощадливість культивувалася не одним поколінням. І тому у селі дає собі раду той, хто витрачає кошти, добре обмізкувавши, а не зопалу…

Іду, тай так собі розмислюю над вчинком мого знайомого ще із шкільних років Петра з Берездівець. Згадав добрі відгуки про нього товаришів по роботі, коли (ще до виходу на пенсію) він працював у  Новому Роздолі. Та й у селі добродій Петро відомий своєю господарністю, активністю, готовністю допомогти на благо громади. А тут ще й «на редакцію» вділив дещицю. Мабуть, думаю, пройняли його мої розповіді про редакційне життя – буття, а може, і те, що особисто, без різниці, чи погода, чи негода надворі,  чимчикую у Берездівці із свіжим інформаційним продуктом.

Іду і подумки, бо номера мобільного так і не знайшов у записнику, щоб зателефонувати, усміхаюся знайомому ще із шкільних років приятелю, і щиро дякую йому за цей вчинок . Від себе, від колег…Згадую мудрі рядки із поеми «Витязь у тигровій шкурі»  Шота Руставелі: «Що сховав ти — те пропало. Що віддав ти — те твоє…». 

А скільки саме віддав, неважливо, зважую глибину слів  грузинського класика. Головне – щиро, від душі. Бо Господь усе бачить і кожному за усе воздає своєчасно…

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Іван БАСАРАБ

Схожі повідомлення

ОСУ! Вихованці “КЕЙКО” – призери Кубку Львівської області

admin2

ЗА ПОПЕРЕДНЮ ДОБУ ПІДТВЕРДЖЕНО COVID-19 у 399 МЕШКАНЦіВ ЛЬВІВЩИНИ

admin3

8-річну новороздільчанку Вікторію відзначили на конкурсі дитячого малюнка «Збережи довкілля – розфарбуй мрію»

admin2

Поліцейський офіцер Новороздільської ОТГ? Цілком можливо…

admin3

Про 2020 рік – демографічна статистика Новороздільського ВДРАЦС

admin2

«Велике переселення» у смт. Розділ

admin2

Залишити коментар