Насправді йтиметься не про один образ Богородиці Діви Марії, проте кожен з них неповторний, а отже – єдиний.
Все розпочалося 30 серпня цього року – ревнителька почитателей Пресвятого Серця Ісуса храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Новий Розділ, пані Віра Рій того дня в нашій розмові на церковному подвір’ї промовила до мене: “Знаєте, сьогодні освячено та проведено молебень до ікони Божої Матері, зайдіть до церкви, помоліться…”
Тож я пішов. Не розумію, з якої причини, та я в ту мить налаштувався на лагідний, ласкавий материнський погляд Богородиці.
Преклонивши коліна перед образом, я підняв голову. З ікони на мене молитовно дивилась сповнена смутку, жалю і туги зажурена Діва Марія, яка тяжко переживає за майбутні страждання свого Сина Ісуса Христа. Я бачив перед собою образ Матері Божої Неустанної Помочі. Якось одразу стало зрозумілими – переді мною Та, яка знає про долю тих, хто звернувся до Неї, прохаючи духовної підтримки, розуміння й прощення, хто в скорботі несе свій хрест.
Молитиметесь перед цією іконою, зрозумієте мої почуття.
Ось уже 1035 днів ракетні удари ворога розпинають мою Україну, це російське зло, це найгірше всесвітнє зло бажає нашої смерті, кожного з нас – від немовляти до сивого волосу. В своєму молитовному проханні я передав заступництву Богородиці Неустанної Помочі мою країну, яку люблю, як і кожен з нас, хто не сховався, не втік, хто, як може, наближає Перемогу – силою молитви включно. А якщо відверто – перш за все.
Перемога завжди приходить з Неба. Про це знають всі, та не наважуються сказати вголос.
Саме таким чином настане Перемога України, як і безліч разів в історії це відбувалось з народами, які щиро закликали до Божого заступництва.
* * *
8 листопада цього року з самого ранку я збирався на захід, а вірніше – урочисте дійство, котре мало відбутися на території спортивного майданчика у третій міській школі, який, нагадаю, заофірувало навчальному закладу шановне подружжя Бальзанів – пані Любомира, вчителька англійської мови та пан Михайло – “араттівець” та відомий волонтер – на честь світлої пам’яті свого єдиного сина, Героя України, старшого лейтенанта ЗСУ Ростислава Бальзана. Це глибоке дійство, присвячене вшануванню учасників добровольчих формувань, які у 2014 році одними з перших стали на захист Держави, відбувалось під патронатом легендарного 8-го батальйону “Аратта” з нагоди 10-річчя створення цього відомого підрозділу. Додам, що основу перших бійців “Аратти” складали вихідці з Нового Роздолу.
Передбачалась присутність та промови (що й відбулось) знакових для нашого міста людей та поважних гостей.
На жаль, життя часто вносить свої корективи, тож на відкриття урочистості я так і не прибув, оскільки за редакційним завданням вирушив до Львова.
Повернувся того дня до Нового Роздолу вже по завершенні офіційної частини. В неквапливій рівновазі я ввійшов на територію спортивного майданчика школи №3. Офіційних осіб вже не було, гравці дитячих команд навчальних закладів громади на футбольному газоні вперто змагалися за здобуття перемоги в турнірі, присвяченому 10-річчю “Аратти”. А вздовж периметру огорожі майданчика виструнчились 9 воїнів батальйону “Аратта” з бойовою зброєю в руках.
ВІдчуваючи хвилювання, вирішив підійти до кожного бійця окремо й промовити:” Дякую за службу!”, та, зробивши декілька кроків назустріч “араттівцяим”, зупинився навпроти невеликого столика, розташованого поряд з флагштоком, на якому розвивася Державний прапор. На столику було встановлено Кубок “Аратти”” та медалі переможцям, а над ними височіла ікона Святої Родини – святий Йосиф, Марія, новонароджений Ісус в яслах на сіні. Батько, Мати і єдиний Син…
Я зняв кашкет. Якось автоматично промовив коротке: “Богородице Діво!”. Я не пішов назустріч воїнам, а передав їх заступництву цієї ікони Божої Родини – хай ця ікона оберігає кожного з них, не тільки оцих дев’ятьох , а всіх бійців батальйону “Аратта”, хай заступає кожну родину, в якій є військовий, хай цей образ Божої Родини поверне усіх до родинного столу в Святвечір. Так, ми з дитинства знаємо, що в Різдвяний вечір за столом збираються усі, хто приналежить до нашого роду. Навіть якщо їх і нема за святковим столом….
* * *
“Відчути духовний зріст та радість перебування разом“. Тримаю в руках яскравий, привабливий буклет, зі змістом якого ознайомив вище. Буклет Спільноти “Вифлеєм” парафії храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Новий Розділ, де духівником – отець Роман Штігер. На титульній сторінці зображена Свята Родина – Йосиф, Марія, новонароджений Ісус в яслах, краєвиди міста Вифлеєм.
Отож, хто вони – спільнома “Вифлеєм”? Перш за все розпочну з того, що це мої друзі. А якщо друзі, то це означає, що мені відомо про них немало. Утім, я не буду сьогодні висвітлювати тему їхнього служіння ближньому, глибини занурення у вивчення Божого Слова (в цьому сенсі я багато чого в них навчився), практики молитви (яка обов’язкова), відвідування реколекцій (це такі богословські семінари), спільні прощі до святих місць (включно із закордонними – м. Люрд (Франція),м. Венеція (Італія), Междугор’ – фактично майже увесь Європейський континент, подорожі рідним краєм (с. Бориничі, королівське місто Галич).
Перш за все , кожен з них – особистість. Людина – християнин, яка не піде на компроміс з власним сумлінням. За це їх поважаю і люблю. Жоден з них не загубився в цьому житті та рівно тримає спину перед викликами долі та зовнішнього світу. Їх ДЕСЯТЬ (див. на світлині) – та ця мала щопта здатна на великі справи віри та милосердя. Ви завжди впізнаєте членів Спільноти “Вифлеєм” -по манері спілкування, відношенню до своїх посадових, сімейних обов’язків, по ставленню до оточуючих ( вони сприймають людей такими, якими вони є, прагнуть зрозуміти, підтримати).
Уже завтра ми всі зі Спільноти”Вифлеєм” зустрічатимемо Різдво, тож я на правах автора цього допису, щиро вітаю з цим світлим родинним святом кожного з моїх 10-ти “Вифлеємських друзів”, яких, ще раз повторюся, поважаю і люблю. Хай у всіх їхніх родинах панує мир, добро, затишок і любов.
* * *
Коли пишу цей текст, над моїм робочим столом зоріють три ікони із зображенням Богородиці – сумна й зажурена Божа Мати Неустанної Помочі, в надії, замилуванні та тривозі схиливши над первістком Сином; Марія з образу Святої Родини; радісна й усміхнена Вифлеємська Богородиця.
Ця перша ікона Матері Божої Неустанної Помочі символізує перемогу Добра над злом – цей хресний шлях війни Україна під заступництвом саме цього образу Божої Матері неодмінно завершить Перемогою; ця друга ікона Божої Родини символізує народження Спасіння для всіх нас, а особливо – родинний затишок, тепло обіймів близьких тобі людей (хай ніхто в в ці Різдвяні свята не почуває себе самотнім); а ласкава, лагідно усміхнена Вифлеємська Богородиця дає нам зрозуміти, що Вона завжди з нами, Вона любить кожного з нас. Тому що МАТИ!
Завершу рядками Василя Стуса: “Тому що тільки мати вміє жити, щоб світити, як Зоря…” Від себе додам: хай ця Зоря буде Вифлеємською, а зірка з Вифлеєму – це завжди народження спасіння, це завжди запевнення перемоги Добра над злом, світла над темрявою, це завжди родинний затишок й тепло обіймів рідних та близьких.
Саме ці побажання я присвячую кожному з Вас, хто готується до зустрічі з Різдвом!
Володимир КУКУРУЗА, 23.12. 2024р.
