17 жовтня, невдовзі після відкриття ХІ Всеукраїнського футбольного турніру пам’яті Андрія Баля, ваш автор дізнався про цікаві, впевнений, досі невідомі широкому загалу факти з історії започаткування цих престижних змагань. Зокрема, під час спілкування на стадіоні із давніми знайомими – незмінним впродовж багатьох років (включно до 2023-го) співорганізаторами з проведення цього турніру Ігорем Мартинюком, який донедавна працював заступником директора школи у с. Розділ, та директором Новороздільської ДЮСШ Ярославом Вациком, – поміж іншим почув, власне, про перших ініціаторів проведення змагань на честь відомих українських футболістів – братів Ореста та Андрія Балів (у 2015 році, коли відійшов у вічність Андрій Михайлович, цей турнір став меморіальним).
І, як часто буває із деякими великими проектами, як от відомий Всеукраїнський турнір на призи братів Балів, вони починалися із, здавалося б, звичайних розмов друзів, в ході яких і визріла ця велика ідея.
Власне, докладніше про це у спогадах родоначальників проведення у Роздолі іменного турніру Андрія та Ореста Балів, які виросли у цьому давньому містечку, навчалися у місцевій школі, змалку несамовито закохалися у футбол, відвідували шкільну секцію футболу, згодом Новороздільську ДЮСШ, Львівський спортінтернат, звідки і розпочався їхній зірковий старт у великий спорт.
Ярослав ВАЦИК, директор Новороздільської ДЮСШ:
– Мабуть, розпочну з того, що на початку 70-х років я, на той час старший тренер ДЮСШ, вів дитячу футбольну групу у Роздільській школі, у якій і запримітив неймовірну відданість заняттям Андрія (до речі, такими ж якостями відзначався і його на два роки молодший брат Орест, 1960 року народження). Важливо додати, що у цій групі навчалося чимало учнів із класу, де класним керівником був Ігор Михайлович Мартинюк, зокрема і Андрій. Ігор Михайлович, аби підтримувати спортивну форму, часто приходив бігати на стадіон, де я проводив заняття із групою футболістів. Власне, там ми і познайомилися, звідти бере початок наша тривала дружба, завдяки якій на початку 2000-х і визріла під час розмов ідея провести Всеукраїнський турнір «Золота осінь» на призи Андрія та Ореста Балів, які на той час, особливо старший брат, були вже відомими в Україні футболістами…
Ігор МАРТИНЮК:
– Авжеж, все так і починалося. Хочу дещо пригадати ті роки, які були складними у всіх сенсах, оскільки країна переживала непрості кризові часи.. Звісно, торкнулися вони і дитячого футболу, відчувалася певна інерція у цій, років з надцять тому, знаменитій «кузні» талантів у місцевій ДЮСШ, звідки вийшла у великий футбол Львівщини та України плеяда відомих футболістів, зокрема, і місцевих вихованців Андрія Баля та його брата Ореста.
І от якось після чергової розмови з Ярославом Івановичем на ці тривожні теми мимоволі виникла ідея проведення іменного турніру братів Балів. Так вже сталося, оскільки моя сім’я жила у Роздолі по сусідству із сім’єю Балів, в нас зав’язалися теплі стосунки. Коли передчасно помер у віці 41 рік їхній батько Михайло, наші взаємини між сім’ями стали ще тіснішими. До нас часто приходила мама Андрія і оповідала про успіхи сина та його молодшого брата Ореста. Візити Андрія додому були короткочасними, що й не дивно з огляду на суворий спортивний режим, щільний графік ігор у Вищій футбольній лізі. Але ми встигали трохи поспілкуватися, я щиро радів за нього.
Утім, остаточно ми стали приятелями, можна сказати, випадково. Було це в Києві у 1986 році, де я навчався на двомісячних курсах підвищення кваліфікації у Міносвіти. А зустрілися ми на хокейному матчі «Сокола» із якимось відомим клубом (на жаль, не пригадаю, чи це був московський «Спартак,» чи воскресенський «Хімік»). Там я і помітив на трибуні навпроти Андрія Баля із легендарними колегами із київського «Динамо». У перерві між періодами підійшов до земляка, ми тепло привіталися і Андрій відразу ж запросив мене до себе у гості в київську квартиру. Так почався найприємніший і найплідніший етап нашого приятелювання. Пригадую, що невдовзі організував зустріч із командою київського «Динамо» із слухачами курсів у Міносвіти, де навчався. Одне слово, відтоді ми перебували в постійному контакті, я неодноразово бував у нього в гостях, також був запрошений на весілля. Завдяки Андрію познайомився з його близькими друзями з київського «Динамо» – «зірками» Володимиром Безсоновим, Анатолієм Дем’яненком, Сергієм Балтачою та іншими.
До речі, Андрій завжди знаходив час телефонувати мені, принагідно передати вітання і його футбольному тренеру у Роздільській школі Ярославу Івановичу Вацику, а також першому тренеру у ДЮСШ Олесю Дмитровичу Михайловичу. А ще Андрій традиційно телефонував на Різдвяні свята, вітав мене і мою сім’ю і обов’язково заспівував колядку «Нова радість стала». Я підхоплював, а за нами усі, хто був на той час у мене вдома, і в Андрієвій квартирі у Києві. Незабутні спомини…
Отже, після згаданої розмови з Ярославом Івановичем щодо проведення іменного турніру братів Балів я мав зустріч з Андрієм і попросив висловити своє бачення стосовно втілення такої ідеї. Після нетривалих роздумів Андрій підтримав наш задум.
Далі, не вдаючись у деталі, відзначу, що було проведено копітку організаційну роботу, дуже копітку. Дехто взагалі сумнівався, чи варто у невеликому Роздолі організовувати такий масштабний задум. Але, як кажуть, гра вартувала свічок. Зокрема, 14 жовтня 2003 року стартував Всеукраїнський турнір з футболу на призи Андрія та Ореста Балів. У певні роки у ньому брали участь команди не тільки із Львівської, а й із Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Рівненської, Івано-Франківської та інших областей.
На жаль, 9 серпня 2014 року перестало битися серце легендарного футболіста Андрія Баля. Він упав на футбольному полі у тренувальному поєдинку із відомими ветеранами «Динамо». Достойний відхід у Вічність Великого футболіста.
Відтоді, власне, Всеукраїнський турнір змінив свою назву і присвячений пам’яті Андрія Баля…
Підготував Іван БАСАРАБ
