Цей вірш Валентина Матвіїв присвятила своєму синові – світлої пам’яті Герою України, мешканцеві Жидачева, журналісту Тарасу Матвіїву
Ти просив так не плакати тата!..
Він не плаче. Й мені не дає…
І благає щомить пам’ятати,
Що ти Є, наш синочку, ти Є!
Я тихенько все ж плачу сама…
Знаю, знаю: душа не вмирає,
Та довкола все каже: нема…
Пригорну до грудей твої речі,
Одягну сорочину твою…
Поверх кітель накину на плечі –
І завмерши так довго стою.
А сльоза капотить на сорочку,
І світлина твоя у сльозах… –
То душа моя плаче, синочку,
Що немає тебе у речах…
Що у нас не лишилось нічого,
Лиш твоя вікопомна любов…
Чуєш? Хтось підійшов до порога…
Усміхатимусь. Тато прийшов…
15.09.2023
Валентина Матвіїв
Світлина: 5 років тому… Львів, площа Ринок, після презентації моєї поетичної збірки “Легкокрила”, 14 вересня 2019 рік. Тарас якраз повернувся зі сходу…
Господи, як це все пережити?!……..
(повідомлення із сторінки “Валентина Матвіїв” у Facebook)
