Про біль, злість і ненависть до російських нелюдів в людській подобі – у публікації Віолетти Кіртоки у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ” : https://censor.net/ua/b3498648
В цій лікарні оперували мене, коли мені було років шість. Тут врятували мою Сашу, коли їй було два місяці і вона вмирала..
За роки роботи в газеті ФАКТИ я написала не менше сотні статей про Охматдит. Ми рухнули дитячу пересадку нирок з Борисом Шейманом. І вирівняли спини у важких випадках сколіозу, про що розповідав Анатолій Левицький. А скільки тут врятували передчасно народжених! І в яких випадках! І новий корпус був вкрай необхідний особливо для онкохворих дітей з усієї країни. Бо в старому корпусі мами мили пакетинки, які відвалювалися. А інфекція для таких хворих – вбивча.
Ще у 2011 році я долучилася до інформаційної підтримки будування нового корпуса. Того самого, який сьогодні вже в усіх новинах. У 2014 році акції підтримували і добровольці 11-го бату. Коли це ще не було мейнстрімом. І Жадан з собаками долучалися до підтримки будівництва корпуса. Бо все було нелегко. І концерти симфонічної музики організовували на даху тої частини, де стоїть сучасна діагностична апаратура…
Я впізнаю, де яке відділення по фото. І серце стає – бо діти поранені. І я з жахом чекаю повідомлень про загиблих. З жахом..
Злість і ненависть! Злість і ненависть – головні почуття останніх років. І цього стає тільки більше.
