Про один з найжорстокіших злочинів комуністичного режиму срср докладно висвітлено у ВІКІПЕДІЇ (подаємо витяги)
Сандармо́х (рідше — Сандормох) — лісове урочище в Медвеж’єгорському районі[ruРеспубліки Карелія, за 19 км від м. Медвеж’єгорськ, неподалік від м. Повенець, де на площі 10 гектарів у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. Серед жертв — переважно спецпоселенці і в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.
Місце масових страт людей віднайшли громадські активісти в липні 1997 року . Радіо «Свобода» і газета «День» оголосили 2012 рік — Роком Списку Сандармоху.
Соловецький етап
З’ясовано, що Сандармох є спеціальною територією, яку використовували органи НКВС СРСР для проведення масових страт цивільного населення. Зокрема, об’єкт Сандармох став місцем розстрілу соловецького тюремного етапу 1937 року, в якому перебували відомі діячі культури, науки, військовики, технічна інтелігенція, священство. Серед убитих — священник з Ватикану, який збирав дані про порушення прав людини в Радянському Союзі, сотні вихідців з України, зокрема митці Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, Мирослав Ірчан, професори-історики Олександр Бадан-Яворенко, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, письменник та міністр освіти УНР Антін Крушельницький.[.
Органи НКВС, а згодом МГБ, КДБ СРСР та ФСБ РФ приховували місце масових убивств від родичів загиблих і громадськості. Внаслідок спецоперації чекістів восени 1937 р. слід соловецького етапу взагалі «загубився». Багато років існувало припущення, що людей втопили в Білому морі. Однак 1995 р. зусиллями директора Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніаміна Іофе в архівах Регіонального управління ФСБ РФ в Архангельську знайдено оригінали документів, зокрема «альбом» розстрільних протоколів. Відповідальним за виконання вироків і одним з безпосередніх виконавців масових убивств протягом 27 жовтня і 1—4 листопада 1937 р. був капітан держбезпеки Михайло Матвєєв, заступник начальника АГУ УНКВС Ленінградської області. Йому асистував помічник коменданта УНКВС Георгій Алафер, або конвой.
Загалом ув’язнених було 1116: п’ять вироків не виконано, бо один в’язень помер, а чотирьох етаповано в інші місця.
2 липня 1997 р. спільна експедиція Карельського і Петербурзького «Меморіалів», у складі якої були, зокрема, Юрій Дмитрієв (Петрозаводськ), Ірина Фліге та Веніамін Іофе, виявила місце злочину сталіністів неподалік автомобільної траси Медвеж’єгорськ — Повенець.
Розстріляні українці:
- Авдієнко Михайло Оверкович (1892), член Української Центральної Ради та ЦК УСДРП; редактор тижневика «Радянський статистик»;
- Атаманюк-Яблуненко Василь (1897), письменник-журналіст;
- Бадан-Яворенко Олександр Іванович (1894), професор історії;
- Барбар Аркадій (1879), директор Департаменту охорони здоров’я часів Директорії;
- Бойко Іван Іванович (1892), український вчений-агроном;
- Вінницький Тарас (1890), колишній повітовий комісар Української галицької армії;
- Войтюк Яків Семенович (1894), громадський і політичний діяч на Холмщині, посол до польського Сейму (1922—1927);
- Волох Омелян (1902), полковник армії УНР, в 1933 р. — голова Українського бюро ВУЦВК Спілки шоферів;
- Вороний Марко (1904), літератор-журналіст;
- Вольф Михайло (1890), священник Римо-католицької церкви;
- Грушевський Сергій Григорович, український історик, племінник голови Центральної Ради, видатного українського історика Михайла Грушевського;
- Дятлів Петро (1883), професор, колишній член ЦК УСДРП;
- Епік Григорій (1901), письменник;
- Зеров Микола (1890), професор літератури, письменник;
- Ірчан Мирослав (1896), колишній хорунжий УГА, член Компартій Канади та Західної України, письменник-драматург;
- Косар-Заячківський Мирон (1897), член Політбюро ЦК КП(б)У;
- Крушельницький Антін (1878), колишній міністр освіти УНР, письменник;
- Крушельницький Богдан Антонович (1906), син А. В. Крушельницького;
- Крушельницький Остап Антонович (1913), син А. В. Крушельницького;
- Куліш Микола (1892), письменник-драматург;
- Курбас Лесь (1887), режисер, творець модерного українського театру;
- Любинський Микола Михайлович (1890), міністр закордонних справ УНР (1918), розстріляний 8 січня 1938 року;
- Мандель Мойсей (1893), завідувач іноземної редакції видань КП(б)У;
- Мовчанівський Яків Опанасович (єпископ Афанасій) (1887), церковний діяч, розстріляний 8 січня 1938 року;
- Озерський Юрій Іванович (1896), голова українського Держвидаву;
- Олійник Василь (1900), секретар голови РНК УРСР Любченка;
- Павлушков Микола Петрович, засновник Спілки української молоді, племінник Сергія Єфремова;
- Панів Андрій, письменник, педагог та журналіст;
- Пилипенко Борис Кузьмович, музеєзнавець, графік, член групи неокласиків Миколи Зерова;
- Підмогильний Валер’ян (1901), письменник, літературний перекладач;
- Полоз Михайло (1891), нарком фінансів УРСР;
- Поліщук Валер’ян (1897), поет, засновник модерністської групи «Авангард»;
- Решал Арон (1904), директор Всеукраїнського курортного тресту;
- Рудницький Степан Львович (1877) — український географ і картограф, академік ВУАН, основоположник української політичної та військової географії;
- Сірко Василь Петрович, учасник революційного руху на західноукраїнських землях;
- Сіяк Іван (1887), заступник голови Директорії Бессарабії «Сфатул Церій»;
- Скубко Борис Тихонович, герой українсько-російської війни 1917—1921, козак Армії УНР;
- Стрєльцов Микола Костянтинович (1890) — старшина Армії УНР, журналіст і письменник;
- Хижняк Михайло Федорович (1893) — старшина армії УНР;
- Чехівський Володимир (1876), професор історії, діяч УАПЦ;
- Шкурупій Ґео (1903), письменник, представник напряму панфутуризму;
- Яворський Олексій Климентійович (1892) — поручник Армії УГА і УНР, педагог, науковий співробітник Всеукраїнської бібліотеки при ВУАН.
- На світлині: розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, мати Марія Тарасівна, Лариса і батько Антін Владиславович. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Ця світлина стала символом знищення комуністами української інтелігенції.
