Що спонукає людину полишити звичний уклад життя та відправитись в подорож до монастиря? В розмовах роздолян не така рідкість почути назви місць паломництв – Междугор’є, Фатіма, Люрд, Страдч, Крехів, Гошів, Зарваниця, Унів. І в кожного свої враження.
Я поїхав в Кохавинський монастир не з паломницькою, а з пізнавальною метою, зрозуміти, що саме кличе в такі місця людину зануритись в реальну і пізнавальну інформацію цих уособлених місць.
На фото: Кохавинський монастир
І найголовніше – зустріти ченця, неподільно – єдиного в своїй любові до ближнього.
Я певен, такі повинні бути саме за цими суворими мурами.
23 вересня, не по осінньому сонячного дня, я переступив поріг Кохавинського монастиря. Повторюсь, моя подорож була не паломницька, а пізнавальна, тож дозволю собі висловитись в сенсі того, що я більше споглядав, аніж концентрувався на вервиці.
Ближче до 10-ї ранку білосніжний комфортабельний автобусний лайнер з великими літерами на борту «ДМЗ «Карпати» пристав до автостоянки побіля монастиря.
Автоматично розчинилися двері і з салону почали виходити пасажири. Це були жінки. Тільки жінки.
Супроводжував їх один чоловік. Священик УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці о. Іван Рибко.
На фото: Урочисте вшанування новороздільських матерів з нагоди Дня Матері (“ВР”, №16 від 19 травня 2023р.)
Зосереджена й налаштована на молитву делегація ввійшла на територію монастиря. Я не став турбувати її недоречними запитаннями.
Це були Матері, які віддали найдорожче. Іноді єдине. Своїх синів. Їхні діти полягли в боротьбі з лютим ворогом, що іменує себе росія, віддавши життя за Україну.
Це були мами Героїв з нашої Новороздільської об’днаної територіальної громади.
Як усвідомити той біль, який відчувають матері, що втратили синів на війні!…
У кожної з них своя сумна дата, та я сьогодні не про це. Я акцентую увагу на підтримці суспільством сімей цих Героїв. Є нагороди – вищі від офіційних!
Це я про ДМЗ «Карпати».
Щира вдячність адміністрації цього відомого підприємства за надану можливість Матерям Героїв відвідати Кохавинський монастир – помолитись за Україну, за Перемогу, за своїх синів…
Ось так завершилась моя подорож до монастиря. Я не зустрів неподільно – єдиного в своєму гуманізмі ченця – та я побачив, що таке Любов. До ближнього…
Доволі жвавий водій на зворотньому шляху несподівано занурився у мовчання. Попереду, похитуючись як корабель на океанських хвилях, віддалявся від нас білосніжний автобусний лайнер ДМЗ «Карпати» з делегацією Матерів.
Відвідини монастиря, цей комфортабельний автобус попереду нас, навіяли спогад про дві особистості.
Перший з них –духовна особа. Чернець. Священик о. Дам’ян Кастран. 33 роки свого подвижництва він присвятив Чорній Мадонні, Матері Божій, що на Ясній Горі в Гошівському монастирі.
На фото: Святіший Отець Бенедикт ХVІ благословляє корони Богородиці Гошівської
З початком повномасштабного ворога, він перебває в лікарняних палатах, поряд з нашими воїнами. Їх привозять в госпіталь, де натепер служить Господу отець, з важкими ампутаціями, втратою зору…
Духовним зором я побажав цьому ченцю знайти вірні слова для його пастви. Слова підтримки, розради, мужності.
Такий дар в змозі подарувати тільки Слово, якому він беззастережно служить третину століття.
Друга постать, що зринула в моїй пам’яті, – директор Дослідно – механічного заводу «Карпати» пан Ростислав Гапатин. На відміну від ченця, цю людину я особисто не знаю.
На фото: вручення Подяки голови начальника Львівської ОВА директору ДМЗ «Карпати» Ростиславу Гапатину (“ВР”, №30 від 21 вересня 2023р.)
Та я бачу його вчинки та дії протягом десятиліть на високій посаді.
Про головне – він сприйняв війну з ворогом як особистий виклик, він живе цією війною і доніс це до своїх підлеглих.
Ось так і йдемо до Перемоги – ченці й директори, Матері та лікарі, вчителі та воїни…
УКРАЇНА НАЗАВЖДИ!
Володимир КУКУРУЗА
