Кожен Чин похорону у нашій громаді, кожен подзвін церковних дзвонів у храмах, це не тільки традиційна данина світлій пам”яті Лицарів – земляків, які віддали свої життя за Україну, за мирне небо над нашим білим містом і мальовничим Розділлям.
Це також нагадування нам, мешканцям громади, що у священній війні із росіянами ми повинні зробити все від нас можливе, аби зупинити звіра, котрий прийшов з мечем у наш дім і хоче зруйнувати його до основ, а українців до ноги знищити як націю, як прадавній етнос в центрі Європи.
Тому, коли триває кровопролитна вирішальна битва Добра і Зла, ми маємо діяти саме так – хто, як може, боротися з кацапами: бійці на фронтах, цивільні – об”єднаними зусиллями підтримки ЗСУ у тилу. Інакше підступного диявола не перемогди.
Не знаю, чому саме сьогодні, але під час Чину похорону воїна Володимира Садового, пригадав цитату англійського поета ХVІІ ст. Джона Донна, яку відомий американський письменник ХХ ст. Ернест Хемінгуєй обрав епілогом до свого знаменитого роману “По кому б”є дзвін”. Вона доволі розлога, але вирішив її зацитувати, бо відчуваю, що цей текст багато що пояснює про глобальну суть подвигу українських воїнів ціною свох життів у борні з Темрявою світу – росією:
” Немає людини, котра би була наче Острів, сама собою, кожна людина є частиною Материка, частиною Суходолу; і якщо Хвиля змиє у море прибережну Скель, меншою стане Європа, і також якщо змиє край Мису і зруйнує Замок твій і Друга твого; смерть кожної людини применшує і мене, оскільки я єдиний з усім Людством, а через те не запитуй ніколи, за ким дзвонить дзвін, він дзвонить за Тобою”
Можливо, її “видобули” з глибин пам”яті пронизливі віршовані рядки священника Новороздільської церкви Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ о. Василя Підгайного, мовлені у храмі у прощальному слові після заупокійної молитви за убієнним москалями воїном Володимиром :
” Прислухаймось, як шепоче земля,
Просякнута кров”ю вірних синів України.
Вони найдорожче в своєму житті
На вівтар свободи Тобі положили…
Погляньмо – у сплетінні колосся,
Як сльози, спадають роси.
Тут плачуть, ще не діждавшись Вінця,
Дівчат українських шовкові коси.
Тут хлопці молоді щитом стоять
У обороні Матері – Вкраїни.
Багато з них на полі полягли,
Щоб захистити Батьківщину від руїни.
Ніхто із них вже не повернеться назад –
В труну останки їхні положили.
Їх сумно проводжають рідні і людський загал,
Й церковний спів лунає під склепіннями тужливо.
Прощальне слово, плач усіх людей
Злилися у сумне ридання.
За тебе, наш Герою молодий,
Ми творимо молитву поминальну.
Про тебе будем завжди пам”ятать
Кожного дня і кожної години.
Твоя свіча на небі вже горить,
Слава Герою! Слава Україні!”
Докладніше про світлого воїна – героя Володимира САДОВОГО у відгуках , висловлених у день Чину похорону його друзями, однокласниками, побратимами та міським головою, які будуть опубліковані у наступному числі газети “Вісник Розділля”, 29 вересня.
Колектив редакції висловлює щирі співчуття рідним та близьким полеглого захисника Вітчизни Володимира з приводу непоправної втрати. Спочивай з Богом, славний Лицарю!
Іван БАСАРАБ
.
