16.5 C
Lviv
03.03.2024
Новороздільська ОТГ

Дмитро БРАТИНА – Герой нашого часу,  енергійний і  самодостатній, який прагнув реалізувати себе і мріяв з другом – десантником Романом після Перемоги над кацапською ордою відкрити в місті «Тату – бар». Не судилося – загинув як лицар у бою за Україну…

ПІСЛЯСЛОВО

І в жалобні дні 27-28 серпня, і 29 серпня, в день прибуття кортежу із тілом 23-річного воїна – новороздільця, і 30 серпня, в день чину похорону Героя російсько – української війни, мимоволі переконався, якою світлою є молода верства новороздільського суспільства. Саме так – теперішньої молодої генерації мешканців нашого унікального міста, яке постало на голому полі у 1953 році. Народжені після проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року, вони світоглядно інакші, аніж моє покоління, яке з’ явилося на світ Божий у 1955- 1965-х роках, мабуть, і від покоління своїх батьків, народжених наприкінці 70-х на початку 80-х років.

Це потужна і креативна верства із новими ціннностями, із передовими знаннями сучасних технологічних комунікацій у мережі світового Інтернет – павутиння та іншими сучасними новаціями, які “на версту” випереджають своїх батьків, тим паче дідусів з бабусями і т.д.

Але не усім судилося реалізувати свій потенціал, пізнавати світ, кохати і бути коханими, створювати сім֦’ї, тішитися маленькими і великими радощами, які нам  дарує наше мінливе, але таке прекрасне життя. Бо на нашу благословенну землю 24 лютого 2022 року прийшов лютий і заздрісний ворог – московит, який хоче фізично знищити мільйони і мільйони українців, а решту під страхом смерті примусити тупо “увірувати”, що вони суть не українці, а “русскіє”.

І наша прекрасна молодь до часу відклала свої прагматичні і водночас романтичні плани і стала на захист Вітчизни. Багато цього “цвіту нації” вже відійшло у Небесний легіон, на їх місце заступають їхні ровесники – новітні лицарі України, які ніколи не погодяться бути упокореними, бути “грязью москви”…

Новорозділець Дмитро БРАТИНА, якого минулої середи Новий Розділ проводжав у останню путь на міський цвинтар, – з цієї когорти нового світлого покоління. Він закінчив п’яту школу, згодом місцевий політехнічний фаховий коледж, був сповнений мрій і бажань реалізувати свій потенціал.

А перший день нового 2022-го року подарував  йому таїну нових ніжних  відчуттів – саме цього дня на новорічній вечірці Дмитро познайомився із старшокласницею із сусіднього Роздолу і відтоді вони стали нерозлучними друзями . Виявилося, що не надовго – до сумної днини, коли перестало битися серце Дмитра, який навесні  2022 року добровільно зголосився у лави ЗСУ і понад рік відважно бився з рашистькими нелюдами аж поки не отримав поранення несумісного із життям.

 У вінок пам’яті про 23 – річного новороздільця, чиє молоде  життя обірвалося  у горнилі контрнаступальних боїв української армії  з рашистькою ордою на Запорізькому напрямку –   у відгуках, які пропонуємо до уваги читачів.

Ірина ВОДОП’ЯНОВА, бібліотекарка ЗЗСО №5:

– Кожна втрата бійців – земляків, яких навіть не знаєш особисто, однозначно    глибоко ранить душу. Бо ж вони  жили у нашому гарному компактному місті, можливо, десь на сусідній вулиці, можливо, що десь у круговерті новороздільского  буття ми  пересікалися з їхніми рідними. І коли прибувають кортежі із тілами полеглих героїв, щоразу, якщо є можливість, поспішаєш до Алеї Героїв, аби віддати шану тим, хто віддав за нас, нашу неньку – Україну свої життя. А якщо не вдається викроїти часу, тихо молишся за упокій їхніх світлих душ.

 Якщо ж  ворожа куля, ракета чи снаряд скосила життя воїна, якого знав особисто, товаришував з їхніми рідними, то душевні рани наче пекучіші, а відчуття втрати гостріші.

Саме так болісно з відчаєм я і моя  сім’я сприйняла звістку про загибель 23 – річного Дмитра Братину, випускника школи, у якій працюю. Дуже добре знайома з його батьками, а мій син Мар’ян, одноліток Дмитра, але  вчився у паралельному класі. Зрештою, це не стало завадою їхній дружбі. Дмитро був розумним, активним хлопчиною, відкритим і виваженим – таким його виховали батьки і родина та і  вчителі доклалися певною мірою. Для становлення зрілої особистості молодої людини такий взаємодоповнюючий процес вкрай важливий. До речі, і батьки Дмитра – матінка Оксана  і тато Василь також вчилися у п’ятій школі.

 Відзначу, що наші діти  вирішили трішки прискорити свій шлях у доросле життя –  після закінчення школи  Дмитро з Мар’яном   поступити на навчання у Новороздільський професійний фаховий коледж на факультет ОРАТ (обслуговування та  ремонт автомобільного транспорту), вчилися в одній групі.

По закінченні коледжу хлопці почали шлях у самостійне життя. Після служби в армії Дмитро працював у Стрию, на підприємстві «Леоні», звідти, коли в Україну підло вторгся відвічний московський ворог, Дмитро мобілізувався в лави ЗСУ. І ось – непоправна для усіх втрата – Дмитро загинув. За Україну, за рідних, за друзів своїх, за свої мрії…Вічна пам’ять світлому і життєлюбному Дмитрові…   

Ярина ЯЦЕНКО, міський голова:

-Сьогодні відправляємо в останню земну путь Дмитра Братину. Це молодий двадцятитрирічний хлопець – амбітний, харизматичний, якому б творити життя, творити своє і наше майбутнє. В серпні під час виконання бойового завдання він отримав важку травму, але боровся за своє життя до останнього подиху. Бо, як і кожен з нас, дуже хотів жити, бо мав повне любові молоде серце.

Мама Дмитра, Оксана, гордилася своїм  чудовим сином і, як собі думаю, ще навіть не встигла наміряти собі внуків. Бо у звичному житті у такому молодому віці, як Дмитро, хіба що починають жити.

Однак те, що бачимо і чуємо сьогодні , боляче і нестерпно усвідомлювати. Так, ніби не хочемо впустити в своє серце реального трагічного факту – не стало молодого новороздільця на злеті життя. Дмитрові 19 жовтня виповнилося б 24 роки. У ці дні   кортеж з  тілом Дмитра прибув у Новий Розділ, а ще один кортеж  – у Розвадів. Декілька днів тому – у Тростянець, Миколаїв, Ходорів і Стрий. В цих кортежах  наші хлопці, чиє життя вже не продовжиться на землі, які не створять сім’ї, їхні діти не підуть до школи, вони вже не створять майбутнього.

Позбавити українців майбутнього – це саме те, чого домагається путін. Винищення не лише української землі, а й Української нації. І ми тут, у тилу маємо невтомно працювати і допомагати нашим воїнам, щоб вони прогнали це безжальне зло з нашої землі. Щоб у наших дітей, у таких ще молодих людей, як брат Дмитра Ігор, було майбутнє.

Від імені всієї громади приношу глибокі співчуття матері Дмитра Оксані, батькові Василеві, вітчиму Михайлові, братові Ігореві, всій чисельній родині, знайомим та близьким.

Світла пам’ять воїну – герою Дмитру Братині! Слава Україні!.

Роман ХАРЛОВ, друг і побратим Дмитра, офіцер 77-ї ДШБр:

-Я уродженець Берездівець, мій батько військовий. А з Дмитром, мешканцем Нового Роздолу, ми дружимо ще зі шкільного віку –  нас звели спільні друзі з нашої чудової компанії. Наша дружба остаточно  закріпилася у Новороздільському політехнічному фаховому коледжі, де ми навчалися в одній групі на факультеті ОРАТ. А освятилася вона солдатською клятвою, коли після закінчення коледжу у 2019 році  разом служили в ЗСУ в одній роті тієї ж частини у Дніпропетровській області. До речі, це цікава історія.

Зокрема, після закінчення коледжу я поступив вчитися у «Львівську політехніку», Дмитро працевлаштувався на «Леоні». На вихідні ми зустрічалися, якось зайшла мова про те, що справжній чоловік повинен відслужити строкову службу в армії. Тим більше, що, починаючи з  2014-го року,  русня окупувала Крим та частину Донбасу. От і вирішили пройти цю «школу життя». Добровільно прийшли у військкомат, сказали, що хочемо служити в армії, але тільки разом в одній частині. Як не дивно, але наші побажання були враховані і ми служили в одному підрозділі ЗСУ. Мені армійська  служба припала до душі, тож після «дембелю» я підписав контракт із ЗСУ і продовжити службу в десантно – штурмових військах. А Дмитро, хоча і проявив себе зразковим солдатом, вирішив обрати «цивільне життя». Відтоді ми бачилися значно рідше – мене скерували служити в АТО (ООС), а Діма знову влаштувався на «Леоні».

Коли 24 лютого 2022-о розпочалося широкомасштабне російське вторгнення, Дмитро добровільно зголосився служити в ЗСУ. Відразу був скерований у підрозділ у Запорізьку область. Через певний час, влітку 2023-го  Дмитра відкомандирували із підрозділу на Запорожчині  на навчання на Яворівський полігон на підвищення кваліфікації з управління ПТРК, отож ми знову зустрілися, оскільки після поранення знаходився у Львівському госпіталі на реабілітації.

Невдовзі після завершення курсів підвищення кваліфікації Дмитро повернувся у свою частину, через декілька днів, в середині серпня отримав надважке поранення…

Так обірвалося його яскраве життя, так обірвалася  наша справжня дружба, так обвірвалася наша мрія разом після Перемоги над ворогом відкрити у Новому Роздолі «Тату – бар». Дмитро і в школі, і в коледжі дуже гарно малював, от ми і вирішили його хист і мою наполегливість об’єднати для  спільної «бізнесової» справи. На жаль, не вдалося…Я з побратимами помщуся ворогам за смерть друга – тільки залікую рани, отримані під Бахмутом…

ТЕТЯНА, учениця 11 класу Роздільської ЗЗСО, дівчина, з якою дружив  Дмитро:

-З Дмитром ми познайомилися на новорічній вечірці 1 січня 2022 року. Ми відразу сподобалися одне одному, нам було цікаво спілкуватися, хоча він був від мене на 7 років старший. Наступного дня я знайшла його фотографію в Інстаграмі, у цій мережі ми почали більше дізнаватися одне про одного, а через тиждень – другий  почали зустрічатися. Дмитро працював у Стрию на «Леоні», я навчалася у старшому класі. Але різниця в роках не була завадою. Наші відносини були гарними і чистими.

Невдовзі після вторгнення москалів на нашу землю, здається, це було в березні, Дмитро сказав мені, що вирішив не чекати на повістку, тому добровільно зголосився у військкомат служити в ЗСУ, щоб його відправили на фронт на битву з ворогами.  Пригадую важкі хвилини прощання, я сказала, аби він беріг себе, що я його чекатиму, щоб він частіше телефонував. Дмитро відповідав, що все буде добре, що повернеться, коли буде переможемо орків…

Декілька днів тому мені зателефонував мій двоюрідний брат із Роздолу і сказав, що в Інстаграмі прочитав про загибель Дмитра. Я відразу написала повідомлення його матері Наталі і  спиталася, як така страшна трагедія трапилася з її сином Мати повідомила, що після важкого поранення в голову Дмитро з 16 серпня  перебував на лікуванні у військовому госпіталі і 24 серпня помер від поранень не сумісних з життям…

* * *

Під час відзначення урочистості з нагоди 32-річчя Дня Незалежності України перший заступник міського голови Михайло Гулій у своєму виступі навів сумну статистику полеглих земляків  у боротьбі з рашистськими агресорами – від початку 2014-го загинув сорок один військовослужбовець  з нашої громади. Світлої пам’яті Дмитро Братина поповнив новороздільський пантеон Героїв, які не вмирають, а просто відходять у Небесний легіон. І наближають ПЕРЕМОГУ…

Іван БАСАРАБ

Схожі повідомлення

Напівправда переконливіша за правду. На цьому і побудований відеосюжет із інцидентом, що трапився під час засідання виконкому Новороздільської міської ради, який “гуляє” у Facebook.У “кадрі” не помістилося головне – образливі слова журналіста місцевої інформаційної агенції на адресу міського голови

admin3

З Нового Роздолу – до Чорнобаївки

admin2

27 березня у часовому проміжку між 8.00 год. до 9.00 год. протягом 15-20 хвилин не буде електроенергії

admin3

Практичний психолог КУ “Інклюзивно ресурсний центр” Новороздільської міської ради Галина Ратич вивчає у Ізраїлі тамтешній досвід щодо безпечного освітнього середовища в умовах надзвичайних ситуацій

admin3

Новий Розділ: святкові заходи до Дня Конституції і Дня молоді

admin2

Соліст МБК “Молодість” Ярослав ЛАБА – переможець Міжнародного конкурсу талантів “ДІМ ДЛЯ ДУШІ”!

admin3

Залишити коментар