Від недільного ранку 26 квітня 2015 року, коли почув неймовірну звістку про смерть Олега Рудницького, десь поруч у єстві оселився і хвилями щемить невимовний біль втрати близької, немов рідної, людини. Я знаю, що він супроводжуватиме мене завше, як двійко – трійко схожих болів , які замешкали у нетрях підсвідомості як пам’ять про щастя і розкіш знайомства та спілкування з Величними Особистостями, які вже витають у Задзеркаллі, але за життя привнесли у буття яскраві барви неповторності і шляхетності, відкрили незвідані глибини і високості людських талантів.
Від недільного ранку 26 квітня до Світочів, що осяватимуть і моє життя світлими спогадами і гордістю, що на деякий біографічний відрізок мого життя пощастило бути поруч із ними, приєднався і 35-річний Олег Рудницький – видатний Піаніст, видатний Митець, видатний Лицар Мистецтва…
Син моєї однокласниці Зоряни Ковалик та мого давнього приятеля, директора дитячої школи мистецтв, заслуженого діяча культури України Михайла Рудницького. Вчитель моєї донечки Надійки. Люблячий муж дружини Віти та батько улюблених синочків 5-річного Михася та 2-річного Маркуся. Близька духовно, немов рідна мені, Людина з великої літери…
По крихтах дізнався, що Відхід Олега у Вічність відбувався за схожим для Обраних сценарієм – він згорів на Олтарі Мистецтва. Кажуть, що останній концерт Маестро виконував у Херсонській філармонії вже будучи остаточно підточеним недугою. Але, витончений і одухотворений, ще зумів віддати улюбленому фортеп’яно всю свою Любов і поклоніння, ще зумів подарувати аудиторії віртуозним виконанням всю свою Любов і поклоніння, усю енергію Божого дару та душу творчої досконалості …
Власне, таким самовідданим Мистецтву Олег був завжди.
Зі схожими для Обраних мітами Олег відходив і у останню путь…
На останній концертній афіші, що висіла на стіні у залі батьківської оселі, де Олег проводив за грою на фортепіано безкінечні репетиції та шліфував до бездоганності виконавську майстерність, а минулого вівторка родинне гніздо стало обителлю останнього прощання з білим світом живих, було зображено Маестро, який підіймається в небеса…Якою віщою і символічною виявилася здавалося б проста афіша, видрукувана заздалегідь до відходу Олега у небесні Засвіти.
У понеділок, 27 квітня, ввечері після парастасу помер отець – декан Іван Дашинич зі Сколе, який у 70-80-х працював у Новороздільській дитячій школі мистецтв і захоплювався Олеговими успіхами . Дізнавшись про смерть колеги, який став відомим на весь світ Маестро, панотець поспішив віддати останню шану Олегові. І сталося непоправне – він раптово відійшов у Вічність і містично склав Олегові компанію у Засвітах…
Коли велелюдна скорботна процесія зайшла на останню Відправу у Малехівську церкву – тільки тоді сумне і похмуре небо рясно засіяло дощем, який, немов за помахом чарівної диригентської палички, завершився після Останнього цілування. Люди виходили з церкви, більшість у легкому вбранні, без парасольок – і не вірили, що так миттєво припинився дощик, хоча густо нависали хмари.
І тільки самотня чайка, яка, не квилячи, зробила ритуальне коло над церквою, вірила, бо знала, що на все воля Божа. Бо тільки Обраним обрані знаки…
Вічная пам’ять, славний сину славних батьків, славний сину України, славетний Лицарю Мистецтва! Христос Воскрес!…
Іван БАСАРАБ, «Вісник Розділля», №17, 2015 рік.
