16.5 C
Lviv
02.03.2024
Україна

Вони були в пеклі, але вижили та виконали завдання

Про бойову групу піхотинців ЗСУ, які, продемонструвавши неймовірні зусилля та витримку, успішно завершили локальну військову операцію, у дописі Юрія БУТУСОВА в рубриці “Резонанс” інтернет – видання “Цензор.НЕТ “

…Штурм завершився швидко, наші групи взяли усю посадку, точніше, зрізані обстрілами кущі та розгорнуті окопи та нори.

Солдат В. був у складі групи, яка діяла за тридцять метрів праворуч, він у мене провідник. У В. борідка, вуса, він невисокого зросту, міцний, і дуже стрункий як усі, хто має виживати в цих дуже вузьких звивистих траншеях.

Цією стежкою в посадці ще сьогодні зранку пересуватись було не можна, піхота кілька тижнів воювала та копала в землі під маскувальними сітками, бо там на гребні за 100 метрів був ворог. Росіяни і зараз стріляють з кулеметів, але тепер вони вибиті в низину за 400 метрів, і кулі нас не можуть задіти. І тому йдемо швидко, але в повний зріст стежкою.

В. раптом каже:

– Не дивіться, бо буде страшно.

Чотири бійці назустріч на ношах виносять товариша. За дві години до атаки біля нього влучив російський снаряд. Він був єдиним загиблим у батальйоні у той бойовий день.

– Йому був 21 рік…

Заходимо в розбиті російські окопи на правому фланзі. Суцільні вирви, завали, уламки зброї. Бригада добре підтримала піхоту. Впадає в око, що В. постійно намагається йти попереду свого взводного, він не хоче, щоб командир ризикував першим.

Потім ідемо назад разом на точку евакуації. В. бере свою та трофейну зброю і автомат загиблого, потім свій рюкзак, і тут він теж виходить уперед.

– Обережно, не сходьте зі стежки.

Ми йдемо під трасерами на вечірньому небі, і я виконую його команди, бо він на цьому полі господар, усі інші – у гостях. Щоб узяти цю посадку на панівній висоті, батальйон працював місяць. Який же це важкий труд – бути піхотою, яка притягує снаряди, міни, коптери, жару, холод, піхотою, яка потребує підтримки від усіх, але покладається лише на себе.

Разом зі штурмовою групою ми заїжджаємо до комбата, молодого офіцера, якому нема і тридцяти. Бійці висувають уперед В.:

– Подивіться, коли машина підірвалась, мені сюди влучило.

В. показує комбату бронежилет, край плити біля серця уражений уламком, його самого не зачепило. Вони були в пеклі, але вижили та виконали поставлене завдання. Тепер я розумію, що В. сьогодні врятувала бронеплита та доля.

Старший групи каже:

– Командире, ми “задвохсотили” кількох, але ми сьогодні не зробили багато, інші одразу почали тікати, і ми готові знову йти вперед.

Комбат усім дякує, обіймає по черзі кожного та кожному тисне руки:

– Ви всі все зробили правильно, ви дали результат, гордіться собою. Гордіться сьогодні, завтра, післязавтра, даю вам відпочинок. А потім знову будемо працювати, щоб піти вперед. Ви себе ще покажете.

Як прикро, що тут на дворі командного пункту не можна вмикнути софіти та камери, щоб записати слова, які захоплюють усіх навколо величчю справжнього бойового побратимства.

Щаслива важкою перемогою піхота радісними вигуками вітає слова командира. Це – земля української піхоти, яку вони крок за кроком дарують усім нам. Ось що ними рухає.

– Друже В., тобі скільки років, скільки ти на війні? – питаю у сміливого солдата В., намагаючись його розговорити.

– Мені 19. Я на війні один місяць. Доброволець.

Він відповів дуже короткою чергою. У світлі ліхтарика я бачу його очі, у них гордість від перемоги, біль від втрати, віра в себе та своїх товаришів, кілька майже безсонних ночей під вогнем.

– Дякую тобі, брате, відпочивай…

Юрій Бутусов, “Цензор.НЕТ”. Джерело: https://censor.net/ua/r3430247

Схожі повідомлення

Портал “Дія” відкрив запис на вакцинацію проти COVID-19

admin1

Україна: відкриваючи загадковий світ історії та культури

admin

Львівські десантники збили чергову ворожу ракету. ФОТО

admin3

УГКЦ оголосило рішення про новий календар!

admin2

Які маршрути в Одесі найпопулярніші для поїздок на таксі

admin

«Сьогодні по одній із залізничних станцій Львівщини здійснили ракетний удар – пожежу гасять», – Максим Козицький

admin3

Залишити коментар