Пам’яті Героя України Тараса Матвіїва
та глибоку шану матері Героя Валентині Матвіїв
А тут… Тут мала би бути липа,
Така, що солодом пахне медовим…
Але тут… Тут є глибока вирва
І цвіту не буде ніколи…
Ні, він буде, можливо, за літо,
Чи, може за п’ять літ від нині,
Як зло чорне не буде летіти
І мирна настане година.
А тут… Тут мала би бути криниця
І лавка десь поряд із нею…
Але тут… Тут зболені лиця
І сум ходить довго стезею…
А могла би птаха співати,
Ранки будити з промінням…
Та ні, тут кулі свистять і гармати
І день вже на скронях біліє…
І поглядом за фюзеляжем,
Захлинаючись звістками втрат,
Навіть вітер вже не покаже,
Де спинено кроки до дат…
До дат тих, де риска коротка
Між цифер життя й піднебесся.
І хмара заплаче укотре,
Й з молитвою очі воскреснуть.
А очі… Очі вже бачили мрію
Оту, що звила гніздечко,
Оту, що увечір зоріє
Й живе в думках недалечко.
А очі дивилися щиро,
Обіймали і маму, і тата…
Мрія була про родину,
Кохану у білому платті…
Тих мрій розлетілось … Пробачте…
Вже крила обпалені в лютім…
І стяги схилились обабіч
Та пісню ви їх не забудьте.
А тут… Тут будуть сьогодні вірші,
Такі, що писались ночами…
Такі, що для серця найліпші
І поштою з минулого стали.
Галина ПРИРІЗ, 05.07.2023 р. Вірш написала в поклоні Герою України Тарасу МАТВІЇВУ та його батькам, що осиротіли Сином
