Прошкувала новороздільським кварталом…. І цей напис білими великими літерами на асфальті зупинив…. Примусив посміхнутися, війнув теплом, осяяв сонечком. Так, це не зовсім правильно – писати на асфальті квартальних доріг. Але ж так приємно і добре! Що живуть почуття любові, добра, радості, що вихлюпуються назовні із стривожених, згорьованих війною та побутовими негараздами душ.
І ці крапельки щастя торкаються і нас -хто проходить мимо, змушуючи зупинитися, посміхнутися, задуматися….
Бо ж переважно місцеві шедевральні художники полюбляють залишати надписи зовсім іншого штибу, які голосно кричать про ненависть, зневагу, душевну ницість, які бризкають слиною нелюбові, невихованості, нелюдяності. На кшталт ось цього – на залишках стін знищеноі будівлі у місті….
