
Крайні вісім років мого життя, періодично пов’язані з війною. Довгих вісім років, я на фронті, як журналіст, документаліст, доброволець, побратим, друг, помічник.
За ці роки жодного разу не їхав відпочивати кудись в Рим, Туреччину, Єгипет, США, Канаду…
Було соромно перед самим собою, мовляв мої друзі на фронті, а я буду веселитися??? Вірно, я робив чи ні, час покаже.
Всі вісім років, моя ненависть до ворогів нашої країни зростала і зараз вона досягла епогею. Разом з ненавистю, зростало моє презирство до тих, хто не бачив, що в нашій країні триває війна, кому було байдуже до долі України.
Я знімав кіно, щоб розказати українцям та жителям інших країн про нашу боротьбу, героїв, які воюють і віддають життя за свободу. Знімав, адже розумів, що інформаційну війну, ми програли і час наверстати втрачене.
Кінцева мета всієї роботи, боротьби, розлук з рідними, втрачене здоров’я – це наша перемога. Кожен мій ранок з думками про фронт, кожен вечір у мене думка: “Що я завтра маю робити, аби допомогти побратимам і друзям?”!
Сил моментами не має, враховуючи, що частина нашого суспільства знову живе своїм життям і плює на війну з даху свого будинку під назвою – байдужість.
Проте в один момент, ти читаєш, що в Слов’янську загинув хлопчик, якому було всього два місяці і тебе просто розриває від ненависті до агресора і безсилля, щось змінити.
Ця дитинка, що на світлині, загинула внаслідок російського ракетного удару по місті Слов’янськ. Хлопчик був загрозою для російських окупантів? Так, адже він – українець. Для московитів завдання – знищити нас, як націю.
Саме тому, я прошу всіх українців підніматися на боротьбу. Не можеш воювати, допомагай армії: купуйте рації, дрони, автомобілі, будьте частиною спротиву. Робіть все, щоб ось такі українські дітки не гинули і дочекалися своїх батьків.
Прохання до влади Донецької і Луганської областей, перестаньте гратися з людськими життями – вивезіть всіх дітей із зони бойових дій. Навіщо потім ваші тупі дописи скорботи, якщо ви не врятували ось цього хлопчика. В нас – війна, чхати, ви повинні на рішення батьків, які з певних причин не бажають покидати небезпечні райони.
Друзі, поки, ми не проженемо ворога – не бачити Україні благополучного життя.
Михайло УХМАН, військовий, журналіст
PS.
Світлина з інтернету. Джерело: https://censor.net/ua/b3412845