02 грудня 2022 року.
Зима, що грянула, принесла важкі крижані виклики бійцям ЗСУ. Утім, проклятим російським окупантам, хай би вони вимерзли дощенту, ще гірші. А раднику мера Києва з питань запобігання та виявлення корупції Ігореві ЛУЦЕНКУ сувора пора року навіяла асоціації, пов”язані із Голодомором 1932-1933 років. Які саме – у його пронизливій публікації, надрукованій у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ” : https://censor.net/ua/b3384155.
Вікна Вугледара свистять цілодобово. Вітер день і ніч полює за нашим теплом; варто лише десь забаритися – і життя витікає швидко з руки чи ноги. Щоб відновити його, щоб прогнати холодний параліч, потрібен час.
Людині, котра повільно замерзає, думати стає важко, слабне воля; величезна, безкінечна зима застилає собою майбутнє.
Противник теж страждає. Я бачив, як прямо на передовій росіяни палили грубку, димом демаскуючи свою позицію. Вочевидь, вважали степовий холод більшою небезпекою, ніж артобстріл.
Але я думаю про інше.
Моя дорога на фронт іде повз могили моїх рідних, котрі померли від Голодомору. Це і буквально так, і у фантазії бачу, як вони дивляться з того світу, як я їду на цю давню війну.
Вони кажуть мені: ”Цей твій теперішній холод – тисячна доля холоду зими 1932-33. Зброя, що у твоїх руках нині – в тисячу разів гостріша, ніж та, шо була у нас. Із років наших страждань виросло твоє шастя; ти – та частка нашого роду, об яку зламається їх зброя. Ти, хоч і не найсильніший серед нас, але твоїми руками смерті буде смерть, а життю – життя”.
Ігор ЛУЦЕНКО, радник мера Києва з питань запобігання та виявлення корупції
