Цю доволі дивну історію вашому автору оповів знайомий мешканець будинку одного з найстаріших кварталів Нового Роздолу. І вона, власне, засвідчує, наскільки дієвим може бути слово. Утім, у даному випадку є певні нюанси…
Отже, декілька тижнів тому вранці пан Степан, виходячи з під’їзду, помітив, що хтось викрутив із зовнішньої сторони вхідних дверей із встановленим замком ручку. Пробубнівши про себе не вельми приємні слова на адресу злодюжки, за мить мешканець вгамував хвилювання і розмислював, хто б се міг вчинити. Так і дійшов до висновку ( і подальший розвиток цієї «історії» підтвердив його припущення), хто ж це міг викрутити ручку та ще й тільки із зовнішньої сторони дверей. Адже у під’їзді є одна квартира, куди і вдень, і ввечері (а інколи і вночі!) навідується специфічна публіка, щоб чи то поспілкуватися із молодим товаришем, чи то взяти дещо специфічне для власного споживання. Утім, навряд чи він міг довести свою версію, якби в голову не прийшла геніальна думка (звичайно, що це перебільшення, але вона таки спрацювала – І. Б.): пан Степан написав від руки фломастером лаконічне оголошення такого змісту: «Будь-ласка, поверніть дверну ручку. Якщо ні, то буде поліція» і наклеїв на металеві вхідні двері.
«І що ви думаєте – подіяло! – емоційно мовив пан Степан. – Зокрема, мабуть, через годину побачив двох молодиків (один з них наш сусід), які вправно прикрутили «пропажу».
Принагідно, пан Степан додав, що він вже вкотре переконується, що слово таки має вагу. Особливо – друковане. На підтвердження пригадав, що минулого року після декількох публікацій у «Віснику Розділля» про похмурий магазин – кафе «Вікторія», який радше нагадував кубло для пияків та наркозалежних, вказана «точка» таки була прикрита.
Іван БАСАРАБ
