А сьогодні, 5 жовтня, юний полеглий Герой із смт. Розділ мав би відзначати свій ювілей – 25.
Якби… не пішов захищати нас від російського загарбника… Слава Герою! Герої не вмирають!
Олег БОРИСОВСЬКИЙ
5 жовтня 1997 – 9 квітня 2022
Олег народився у смт. Розділ. Після завершення навчання у Роздільській школі поступив до Новороздільського професійного ліцею, освоюючи професію кухаря. Завжди був опорою для мами і молодшого брата, особливо після раптової смерті батька. Планував майбуття з нареченою.
Завжди вірив в Україну, тому без роздумів відправився захищати свою землю. На війну пішов добровольцем, 3 березня підписавши контракт із ЗСУ. «Я йду туди, щоб вас захищати, тебе, маму, брата, щоб у вас все було добре», – наполегливо переконував наречену. Кілька тижнів навчання. На передовій пробув неповних два тижні, і там, за кілька кілометрів від Авдіївки, віддав своє життя за Україну…
Загинув у ніч з п’ятниці 8-го на суботу 9 квітня 2022 р. у бою із ворогом між селами Новоселівка-2 і Кам’яним на Донеччині.
Олег Борисовський похований у смт. Розділ.
У Олега залишилися мама, брат, наречена.
Олег завжди вірив в Україну, тому без роздумів відправився захищати свою землю. Загинув у бою із ворогом на Донеччині…
Олег був опорою для своєї сім’ї, адже років шість тому раптово помер тато, два роки назад – бабуся, тож мама з молодшим братом, 17-річним Дмитром залишилися під опікою Олега.
Людмила Казимирівна Гарбаж, заступник директора Роздільської школи: «Олег таким і запам’ятався – завжди з такою гарною посмішкою, а очі ніби наповнені світлом і добром. Дуже позитивна і приємна дитина. І завжди відгукувався на будь-яке прохання допомогти, завжди був активно задіяний у всіх шкільних процесах, допомагав усім, і батькам був опорою, і опікувався молодшим братом. На війну пішов добровольцем. Дійсно, вона забирає найкращих!».
Олена Сервачак, однокласниця, сусідка: «Дуже хороша людина. Він мені був як брат, дуже близька людина. Про таких говорять: хоч до рани прикладай. Не віриться, що його уже не буде з нами, все сподіваюся – відпише. І друзів мав багато. І наречену (Мар’яна із Жидачівщини). Навіть коли мамі телефонував уже з бойових позицій, заспокоював: «Все буде добре, он хлопці і на весілля уже готові їхати». На війну пішов добровольцем, підписав контракт із ЗСУ».
У стрічці новин від Олени – щемний запис: «Друже мій! Душа рветься від болю – сьогодні тебе не стало. Ти – не вмер, ти – живий в наших думах навік і в серцях. По небесних стежках ти пішов до Святого Отця… Мій друг Вкраїну боронив, тепер він спатиме роками. Царство небесне та світла пам’ять нашому Олегу!».
Розмова з Мар’яною, нареченою Олега, далася найскладніше, адже болючі сльози непоправної втрати не давали говорити: «Ми знайомі уже другий рік, планували побратися. «От повернуся», – говорив Олег…. Він не був військовим, вчився на кухаря, тоді на тракториста. Працював в «Укрнафтогазі» дефектоскопістом (контроль на відновлених газопроводах). Але про армію задумувався часто. І не хотів у тероборону, лише на передову. «Я йду туди, щоб вас захищати, тебе, маму, брата, щоб у вас все було добре», – наполегливо переконував. Пішов добровольцем, 3 березня, підписав контракт із ЗСУ. Кілька тижнів навчання. На передовій пробув неповних два тижні, і там, за кілька кілометрів від Авдіївки, віддав своє життя за Україну, за нас. Який це біль! Шлюбний костюм і обручку я не для того готовила….».
Відгукнувся про свого учня і Новороздільський професійний ліцей: «Як сумно, як нестерпно жаль втрачати таких молодих хлопців, очі котрих так і світяться добротою та оптимізмом. Ворожа куля забрала у вічність Воїна-захисника, колишнього учня Новороздільського професійного ліцею Борисовського Олега.
Невимовно важко хоронити дітей, своїх учнів…
Слава Україні! Слава Герою! Герої не вмирають!».
Віра Василівна Михайлик, майстер групи кухарів Новороздільського профліцею, у якій навчався Олег: «Не можу змиритися із втратою – такі діти, такий цвіт гине… Крім позитивного, про цього юнака нічого і не скажеш. Він ніколи не відмовляв допомогти, і надзвичайно відповідальний був у всьому: пригадую, коли ми пекли булочки, то потрібно було приходити на 6 ранку – і Олег завжди був, без запізнень. А коли не стало його тата, взяв на себе відповідальність за свою сім’ю: «Я ж старший тепер, то мушу подбати про них», хоч сам був ще зовсім юним 18-річним хлопцем. А ще він справжній друг, з яким хотілося поговорити, порадитися, такий щирий, відвертий, людяний…».
Наталя Йосипівна Коник, майстер групи кухарів Новороздільського профліцею: «Це з усіх сторін надзвичайно позитивний юнак: веселий, добрий, уважний, як до старших людей, так і до одногрупників. Навіть після закінчення навчання приходив до нас поспілкуватися, з цукерками і кавою, цікавився, як справи, ділився своїми планами. Величезна втрата – для рідних, для друзів, для України». Боляче і прикро втрачати юних, сміливих, відповідальних. Любомир Заболотний (волонтерська група «Схід та Захід єдині» з Миколаєва) з волонтерською допомогою доїхав на Донеччину, серед вантажу – посилочка від рідних Олегу Борисовському. Яку не вспів передати, бо приїхав зраненька, о шостій, а в першій ночі (у ніч з п’ятниці 8-го на суботу 9 квітня між селами Новоселівка-2 і Кам’яним біля Авдіївки) Олега не стало, і сумне повідомлення від керівництва уже наздогнало в дорозі. Так що назад повертався не зі щирим вітанням від сина, брата, коханого, а з тілом полеглого Героя.
