Більше того, ще й попереджав: статечному пану, який живе в сусідньому біля магазину під’їзді будинку, що, мовляв, на нього може впасти цегла, коли входититиме/виходитиме з дому, а підприємниці, яка не втрималася і попросила водія «буса» не погрожувати пенсіонерові, – що, мовляв, завтра її торгову «палатку» закриють. Мимоволі, згадалися «лихі 90-ті»
Ніколи не перестаю дивуватися, наскільки непередбачуваним може бути друковане слово. От, минулої суботи, 30 липня, написав на сайті та фейсбук-сторінці «Вісника Розділля» замітку «У новороздільських дітей своя війна з російськими нелюдами-загарбниками», а вже 1 серпня публікація найнесподіваніше зрезонувала. Зокрема, з вашим автором зконтактував добродій, який прочитавши текст, звернув увагу на ось такий фрагмент у зазначеному матеріалі: «Щоправда, трішки засмутив позитивне емоційне тло водій темно-синього «буса» кавказької зовнішності, який пробурчав суворо на «общепонятном», мовляв, «убєріте ето в сторону, праєхать нєвозможно» (йому треба було їхати внутріквартальною дорогою з тильної сторони міського готелю, у якому тепер розміщені різноманітні офіси та підприємства)».
Власне, здогадавшись, про кого йде мова, вказаний добродій під час зустрічі з репортером розповів про вельми неприємний інцидент з участю цієї персони, який трапився декілька тижнів тому, і свідком якого він мимоволі став. Можливо, ця гнітюча історія, яка у деяких моментах нагадала йому «лихі 90-ті», так би і закарбувалася в пам’яті неприємним спогадом, але згадка у матеріалі «У новороздільських дітей своя війна з російськими нелюдами-загарбниками» про не вельми чемну репліку цього новороздільського «кавказця» на адресу 7 – 8 річних малюків, які спорудили волонтерський «блок-пост» для збору пожертв на потреби ЗСУ, неабияк схвилювала його і спонукала висловити свою репліку щодо згаданої особи під час розмови з репортером.
Насамперед, оскільки у публікації «У новороздільських дітей своя війна з російськими нелюдами-загарбниками», не було зазначено ні імені вказаної особи кавказької зовнішності, ні номерів «буса», тому відразу на початку зустрічі мій співрозмовник вирішив розставити «крапки над «і» щодо цього пана. Адже, якщо не зробити уточнення щодо вказаного громадянина, пояснив він, то містяни, прочитавши репліку про цей гнітючий випадок, могли б запросто подумати, що «героєм» публікації» є будь-хто із декількох шановних підприємливих осіб кавказької зовнішності, які займаються у Новому Роздолі торгівлею продуктами. І це, на його думку, було б вкрай несправедливо, бо стосовно них він нічого компрометуючого не може сказати.
Тому він відразу уточнив, що вказану особу кавказької зовнішності звуть чи то «Касім», чи то «Хасім», чи то зі схожим звучанням іменем. Принаймні, він нечітко розчув його ім’я під час прикрого випадку, антигероєм якого, власне, і проявив себе цей громадянин.
Отже, продовжив співрозмовник, це відбулося тижні два – три тому вдень побіля одного з магазинів на проспекті Шевченка (ближче до центру). З головної дороги якнайближче до вказаного магазину під’їхав темно-синій «бус» і зупинився на трав’яному покрові. Зауваживши цей маневр, мешканець одного з під’їздів будинку, у котрому розташований магазин, чемно попрохав чи то Касіма, чи то Хасіма, щоб він переставив «буса» з трав’яної частини прибудинкової території побіля цього магазину по проспекту Шевченка, бо може бути пошкоджена пластмасова водостічна труба, яка під нею проходить. Начебто слушне прохання висловила доволі старшого віку людина, однак водій «буса» настільки розсердився, що, окрім слів, мовляв, «гдє хачу, там і ставлю», ще й попередив погрозливо, мовляв, «а тєпєрь сматрі харашо, а то, кагда будєшь вхадіть-вихадіть із пад’єзда, может упасть кірпіч на тваю голову».
Не дивно, що поважний пан після таких слів впав у легку прострацію і пригнічено мовчав, але, на щастя, поруч знаходилася підприємниця, яка неподалік з чоловіком торгує різного асортименту крамом, зокрема, і продуктами, якій було боляче слухати такий «наїзд» особи кавказької зовнішності на мешканця будинку. Тож вона, звісно, неабияк хвилюючись, не стрималася і вступилася за зніченого пенсіонера. «Хіба так можна зі старшою людиною розмовляти, адже він правий»,- сказала пані, яка відразу викликала повагу як у співрозмовника, так і інших свідків інциденту, до речі, представників сильної статі.
Утім, таке втручання власнику «буса» явно не сподобалося. О-о-о, треба було бачити його вираз обличчя. Сердите і суворе, яке без слів промовляло, мовляв, «женщіна, куда ти лєзєш нє в свайо дєло?». Зрештою, він ще й суворо пригрозив, мовляв, завтра «тваєй палаткі здєсь не будєт». І багатозначно помахав рукою десь убік проспекту. Хтозна, кого він вітав: чи то крислаті дерева обабіч дороги, чи то трьох поліціянтів, які стояли собі на сходах на протилежному від проспекту будинку? Утім, здогадатися можна, але не факт…
Невдовзі агресивний чи то Касім, чи то Хасім, чи то зі схожим звучанням іменем сів у свого «буса» і покинув місце ним же спровокованого конфлікту. Але було помітно, що і вищезгаданий мешканець ближнього до магазину під’їзду, який попрохав вказану особу з’їхати з пластмасової труби, і чуйна пані, яка стала на захист гідності старшої людини під час погрози про «цеглу», були неабияк схвильовані. Власне, і мій співрозмовник, котрий переповів репортеру цю похмуру історію, також зізнався, що тоді відчував неприємний осад. І не тільки від хамської поведінки власника «буса», а й від того, що не він, чоловік, зробив зауваження цьому, так би мовити, «крутелику», а тендітна молода продавчиня. «Вона молодчина, відважна українка, – додав співрозмовник, – бо поки я зважувався, аби вказати на місце цій некультурній і хуліганистій особі, пані сміливо захистилася за пенсіонера”.
Після нетривалої паузи співрозмовник додав, що йому невідомо, як розвивалася ситуація після цього моменту, оскільки мав іти далі у своїх нагальних справах.
На завершення співрозмовник зізнався, що відтоді йому ніяк з пам’яті не сходила ця історія, тому він впродовж наступних днів і до нещодавньої зустрічі з репортером, умисно проходив тротуаром повз магазин, де відбулася неприємна сценка, щоб, принаймні, побачити сміливу продавчиню, а, можливо, і пенсіонера, який тоді зробив правильне зауваження згаданій особі кавказької зовнішності. І він щоразу з приємністю помічав, що «палатка» стоїть на місці, що продавчиня ввічливо обслуговує покупців, навіть раз чи два бачив мешканця під’їзду, який сидів собі на лавці із ще старшим сусідом і про щось розмовляли . «От і гаразд, слава Богу, що все так минулося, наче нічого загрозливого і не бувало , – завершив свою розповідь відвідувач редакції, додавши, що, на жаль, у новороздільській спільноті є особи, які вважають себе «пупом землі» і дозволяють собі безкарно принижувати інших – слабших, бідніших, законослухняніших. Утім, вже коли наша зустріч добігла кінця, він попрохав не називати його прізвища. Адже, мовляв, хтозна, що може ще втнути цей «кавказець».
Нічогенька вийшла репліка, правда ж. Уважно слухаючи вказану історію, яку можна вважати відлунням «лихих 90-х», я більш-менш здогадався, про кого мова. Якщо це та сама особа (утім, звати його ні Касім, на Хасім, а трішки інакше), то він інколи відвідував редакцію , щоб подати у газеті оголошення.. На позір – це ввічлива людина, яка, до того ж, полюбляє жартувати. Однак мало кому відомо про його період біографії до появи у Новому Роздолі: ні звідки він прибув, ні чим займався, ні, як кажуть у певних колах, хто він по життю? Утім, і не раджу цим нікому перейматися, адже ця інформація із сфери персональних даних, які охороняються законом, і такі питання мають право з’ясовувати тільки певні органи, якщо виникне відповідний привід.
Зрештою, можливо мій співрозмовник мав на увазі іншу особу. Так що, даруйте за відступ.
І на завершення логічний висновок : ким би не був «герой» публікації: хоч кавказької зовнішності, хоч українець, мадяр чи циган, який би високий статус у будь – якій сфері діяльності не займав – перш за все його поведінка повинна узгоджуватися з існуючими цивілізаційними нормами людського співжиття. На жаль, під час описаного інциденту чи то Касім, чи то Хасім поводився агресивно і негідно. І така поведінка, звісно, приречена на людський осуд.
Іван БАСАРАБ (фото тематичне)
