Війна…В уяві різних поколінь вона викликає різні асоціації. Для людей старшого покоління – спогади, для молоді щось таке не надто відоме й далеке, про що тільки говорять на уроках історії в школі. І всі на порозі ХХІ століття вірили, що такого трагічного явища, що сіє смерть, руїни і горе, не буде. Так думали донедавна і, як виявилося, помилялись…
Утім, якщо заглибитись в історію і звернутись до міжнародного гуманітарного права, можна швидко зрозуміти, що російсько-українська війна – це війна, у якій агресор ніколи не дотримувався сформованих ще у сиву давнину правил. Хоча навіть у древні віки чи епоху Середньовіччя воюючі сторони дотримувались певних правил ведення війни.
А міжнародне гуманітарне право бере свій початок з історії і формувалось протягом півтора століття як система правових відносин, спрямована на захист жертв і обмеження методів і засобів конфліктів. Пригадаймо із шкільної програми «Закони Хаммурапі» (1780 рік до н.е.), де говорилось: «Я даю ці закони, щоб слабкі могли захиститись від сильних…». У стародавньому єгипетському трактаті «Сім діянь» лунає заклик: «…нагодувати голодного, відпустити полоненого, дати притулок, вилікувати хворого…»
Про Хетську цивілізацію (ХУ ст. до н.е.) дізнаємось, «що не вели війну без попереднього оголошення та не знищували міста і не вбивали мирних людей…».
За індійським «Кодексом воїна» – «заборонено вбивати недієздатних і полонених…»
Вже за тогочасними мірками дотримувались певних правил і приписів, в яких закликали не вбивати мирних людей, не знищувати міста. Наведемо деякі приклади.
ГРЕЦІЯ (УІІІ ст. до н.е.). В «Іліаді» Гомер описує правила чесної гри і засуджує використання Троянського коня як метод підступу.
ТАДЖИКИСТАН (ХІ ст.). Фірдоусі: «Полонених страчувати негідно. Ворога вбивають на коні».
КИЇВСЬКА РУСЬ (Х ст.). Князь Святослав Завойовник посланням «Іду на Ви» завжди попереджав ворога, коли йшов у похід.
ФРАНЦІЯ (ХУІІ ст.). Монтеск’є: «Коли завоювання завершено, переможець не повинен вбивати…». Руссо: «якщо противник здався, його не потрібно переслідувати».
Ще у ХУІІІ ст. війна перетворюється у мистецтво. Засуджується і забороняється пограбування, жорстокість, підступність, знищення мирного населення.
Кодекс ЛІБЕРА (ХІХ ст.) – «Інструкція польовим військам»: «Люди, що воюють, не є носіями моральних ідей». Битва під Сольферіно у Північній Італії. Подія 1859 р. мала великий вплив на розвиток міжнародного гуманітарного права. Австрійська армія захопила Північну Італію, 40 тисяч вбитими й пораненими. Анрі Дюнан, вражений побаченим, написав книгу «Спогади про Сольферіно». Завдяки цій праці світ дізнався про трагічні наслідки вказаної битви.
У 1863 році «Комітет п’яти», утворений для допомоги пораненим (Густав Муаньє, Анрі Дюнан, Луї Апіа, Дюфур, Теодор Мануа).
У 1864 р. в Женеві Конференція «16 держава» приймає Конвенцію «Про покращення долі поранених та хворих під час сухопутної війни». Затверджено емблему – хрест на білому тлі.
У 1876р. створено Комітет Червоного Хреста, який існує до сьогодні ( поняття «Міжнародне гуманітарне право» запровадив Жан Пікте).
Існує велика кількість міжнародних документів, статей і протоколів. Особи, що знаходяться під захистом, це поранені, потерпілі, медичні формування, військові юристи, капелани, цивільні особи, що працюють в надзвичайних ситуаціях.
Існує низка заборон щодо використання зброї:
- снаряди вагою 400 грамів, що містять заборонені речовини;
- кулі, що вибухають в тілі людини (з «вовчої піни»). Навіть уявити не могла, що такі існують і використовуються – М. С.;
- отруйні, задушливі, бойові засоби, запалювальна зброя;
- бойові установки типу «Буратіно»;
- біологічна зброя;
- зброя, що складається з пластикових осколків, оскільки рентген таких не виявляє
- лазерна засліплююча зброя (від такої постраждали українські прикордонники на Донбасі);
- протипіхотні міни (російські окупанти використали її в с. Оріхове на Донеччині);
- морські міни.
Перелік можна продовжити, але від початку широкомасштабного неспровокованого вторгнення військ Росії в Україну існують неспростовні докази, що ворог використовує на нашій землі заборонене міжнародними документами озброєння.
Серед порушень міжнародного гуманітарного права, які зазначені в Римському статуті, є:
- навмисне вбивство;
- катування;
- негуманне ставлення;
- бойові дії проти цивільного населення;
- прикривання живим щитом;
- обстріли машин екстреної медичної допомоги (Суми – Київ: обстріляно 58 машин, 6 осіб загинуло);
- організація голоду, мародерство, захоплення заручників;
- різні форми насилля, вербування дітей, самосуд.
Як бачимо, всі форми порушень міжнародного гуманітарного права спостерігаються під час сучасного етапу російсько-української війни, яка триває з 2014 року. Ворог обстрілює цивільних, житлові будинки, школи, лікарні, дитячі садки, невійськову інфраструктуру, причому цинічно заперечуючи свої злочини, що є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права.
ГЕНОЦИД З БОКУ РОСІЙСЬКИХ ОКУПАНТІВ. 18 березня на Чернігів скинуто касетні боєприпаси, заборонені Женевською конвенцією. На Чорноморському узбережжі зафіксовано російські бомбардувальники, які скидали касетні бомби (це боєприпаси, які складаються із сотень бойових частин, які вражають велику площу і ще довгий період можуть становити загрозу людям).
У Дубліні (Ірландія) на Конференції 100 держав ухвалили рішення це озброєння вилучити із вжитку збройними силами. Утім, такі боєприпаси росія використовує і надалі – такі боєприпаси також були скинуті в Одеській та Херсонській областях.
На Охтирку скинуто «вакуумні бомби», що також заборонені Женевською конвенцією (вакуумні бомби – це авіаційна касета, наповнена вибухівкою з підривним зарядом).
Обстріл гуманітарної допомоги (у Маріуполі та інших містах), бомбардування екіпажів Червоного Хреста, розкрадання гуманітарних конвоїв, вилучення продуктів харчування, відкривання вогню в бік цивільних людей, викрадення міських голів (Мелітополя, Складовська, Дніпрорудного та інших міст) – це не весь перелік порушень з боку російських загарбників.
Міжнародна гуманітарне право зобов’язує окупаційну владу постачати продукти харчування, створювати умови для охорони здоров’я, продовжувати роботу шкіл, залучати правоохоронні органи (тільки укр.). Населення не може бути залучене до допомоги окупантам.
Але ми бачимо, як вони застосовують живий щит із цивільного місцевого населення, катують людей, обстрілюють пансіонати, знищують поля, ліси, дороги, залишають розтяжки із вибухівкою, підкидають «дитячі іграшки» та набори, нашпиговані вибухівкою (!!!). Отакий от наш «сусід»…
У березні 2022 р. вперше з початку вторгнення в Україну ворог застосував у Краматорську фосфорні бомби, заборонені Женевською конвенцією. Від такої зброї неможливо захиститись, частинки фосфору викликають хімічні опіки на тілі потерпілих (снаряди з білим фосфором, легкозаймистою речовиною, яка спалахує від контакту з киснем). Загасити шкідливу речовину вкрай складно. При потраплянні на шкіру білий фосфор спричиняє опіки, ураження кісток, омертвіння їх та отруєння (у темряві світиться, вдень – це густий їдкий дим). Вже в травні цей вид забороненої зброї було застосовано повторно.
Не виникає сумніву, що за всі ці злочини росія відповість у Гаазькому міжнародному трибуналі. За кожен злочин окремо. Як бачимо, для Росії не існує міжнародного гуманітарного права, тому вона воює без правил, не дотримуючись законів ведення війни.
Часто згадую розповіді свого дідуся, своїх стареньких родичів про москалів, про їхні звірства у ХХ столітті. І тепер, коли росія хоче знищити нашу Державу і український народ, розумію, що це не перебільшення, а жорстока правда. В тих істот немає душі, немає нічого людського; для них неважливо, хто перед ними – беззахисна дитина, старенька людина чи жінка…Часто можна почути, що німці в роки Другої Світової війни до цивільного населення ставилися лояльніше та людяніше, аніж теперішні російські окупанти (бабуся була остарбайтеркою і її спогади про німецьких господарів, у яких працювала, не містять прикладів жорстокого ставлення до вивезених на примусові роботи людей).
Міжнародна спільнота переконується, що такого звірства, яке чинять російські окупанти на українській землі, світ не бачив. Це дикість, варварство. Це плем’я, у якого немає нічого святого.
Захоплює сміливість українців; всі, хто може, стають до борони рідного краю: хтось на передовій, хтось волонтерить, плете сітки, хтось допомагає біженцям, рятує тварин, малює агітаційні картини…Такий народ не здолати.
Важливою і вагомою є підтримка з-за кордону. Особливо відзначається Польща. Скількох людей прийняли, дали прихисток, допомогли сусіди – поляки та інші європейські країни та США! Це безцінна допомога. Світ нас підтримує у війні з варварами.
Переглядаючи новини, мене особливо вразив один сюжет про стареньку 83-річну жінку, у хатинку якої влучив снаряд і залишилась лише піч. Старенька, згорблена бабуся поралась біля тієї печі і пекла хліб …для солдатів. Це приклад незнищенності українського духу, українців як волелюбної нації. Адже бабуся, якщо судити за віком, мабуть, і голод пережила, і Другу світову війну, і всі наступні десятиліття, коли пробуджувався пригноблений український народ, і День Незалежності, і Помаранчеву Революцію, і Майдани, і Революцію Гідності, і сповнена рішучості дожити до грядущої перемоги над російськими нелюдами в людській подобі. І таких Українців багато. Вони – сіль землі української.
Вірю, що такий народ не здолати. Перемога буде обов’язково за нами. Я в цьому не сумнівалась і не сумніваюсь. Ще відколи побачила масові втрати ворога в перші тижні війни.
Нехай кожен буде на своєму місці і робить те, що може. Всім нам мирного неба, швидщої перемоги і благополуччя в державі!
Слава Україні! Героям слава!
Мар’яна СТЕГНІЙ, вчителька історії і правознавства Новороздільської ЗОШ №2
P.S. До написання цієї статті мене надихнула лекція викладача ЛОІППО В. І. Полудях про міжнародне гуманітарне право та недотримання правил ведення війни
