Мій брат, Ярослав Венчак, який через певні обставини 18 років жив і працював у росії, вже у перші день-два після російської військової навали вирішив повернутися в Україну, аби зі зброєю в руках захищати Вітчизну. Добирався у рідний край власним мінівеном «Хонда». Перетнувши кордони країн Прибалтики, невдовзі опинився на території Польщі. Оскільки транспортний засіб мав номери Європейського Союзу (т.зв. «євробляхи»), а переоформлення потребувало певного часу, то Ярослав вирішив залишити автівку для потреб волонтерів у Польщі (згодом, як дізнався, ця машина була відповідно переоформлена і доправлена в Україну).
На рідну землю з Польщі брат добирався пасажирськими автобусами. А вже невдовзі, добровільно зголосившись у лави Збройних Сил України, Ярослав з бойовими побратимами стримував наступ ворога на Луганщині. 3 квітня брат загинув під Попасною. За покликом серця він покинув спокійну роботу у Росії, аби боронити рідний край від російських варварів, і свій обов’язок виконав сповна.
Днями у фейсбук-спільноті «Твоє Розділля» натрапив на допис “Підтримка для фронту: на передову бійцям успішно доставили цінний вантаж” з посиланням на міську раду про те, що Новороздільська громада спільно з партнерами відправила минулої п’ятниці, 13 травня, в зону бойових дій вантаж для потреб військових. Далі у тексті вказано, що з-поміж іншого 2 автомобілі відправили для потреб 3-ї роти 103-ої ОБ ТРО. Відзначено, що один з транспортних засобів отримано від депутата обласної ради і вказано його прізвище.
Все б нічого, думаю собі, важливу справу для бійців з передової на східних фронтах зробила Новороздільська громада разом з людьми доброї волі. Утім, коли на одній з фотографій, які ілюстрували текст, помітив «мінівен» брата, то відчув певний осад, адже у цій інформації, на відміну від згадки, що один автомобіль надала конкретна особа, жодним словом не вказано, що «мінівен» пожертвував волонтерам саме Ярослав.
Не знаю, з якої причини не згадано прізвища мого брата, який передав волонтерам «Хонду» у Польщі, можливо, це зроблено неумисне, але, повірте, це боляче різануло душу мені і старенькій матері, адже минуло трішки більше місяця, як загинув Ярослав.
Як на мене, пасувало б якось ініціаторам (чи виконавцям) вказаної публікації у порядку вибачення додати уточнення, що 2-й автомобіль – це пожертва мого брата Ярослава Венчака. Бо якось вийшло не надто збалансовано – одного доброчинця згадано, а іншого, який загинув за Україну на фронті, оминули увагою.
Орест ВЕНЧАК, пенсіонер, с. Берездівці
