Роздуми про життя та з приводу певних ситуацій
Мабуть, не буде значним перебільшення припустити, що в Новому Роздолі хіба що у моїй однокімнатній квартирі у «хрущівці», немає євроремонту. Авжеж, у свої 85 не спромоглася, бо ніяк не вдавалося наскладати євро.
І як би я не намагалася жити в ній по-сучасному – не виходить нічого. Тож одна з моїх «друзів», яка інколи навідує мене, любить повчати мене і радити: «Коли ви вже викинете ту стару газову плиту?». А вона, до речі, сяє чистотою. Хоча, до речі, у ній не працює «духовка» і один 4-й краник.
Заодно радить викинути і мій старий, зручний для однієї особи холодильничок «Саратов» 1986 року випуску (поміж іншим, досі без жодного ремонту, бо має «знак якості»).
Отже, вирішила у пресі пояснити, чому і на ремонт не можу наскладати грошенят і чому користуюся давніми-давніми приладами.
Отже, щодо газової плити. Моя добродійка-порадниця і не відає того, що я разів 6 навідувалася у колишню газову контору у Новому Роздолі з проханням полагодити «духовку» та 4-й кран газплити. Довгенько довелося чекати… Аж нарешті у квартиру завітали двоє «майстрів» і, як виявилося, тільки для того, щоб повідомити мені, що в них немає інструментів для усунення браку у функціонуванні «духовки». Звісно, я їм відповідно подякувала і по сей день живу з такою газовою плитою з недіючою «духовкою». Отож, якось обходжуся без пиріжків, які раніше у ній випікала.
А ось віднедавна «закапризував» і мій старенький холодильничок, зокрема, постійно утворювалися намерзання льоду. Отож пішла до майстрів, що працюють у приміщенні колишнього кафе «Галицький кут» і розповіла про неполадки у роботі холодильника. Почула відповідь: за 120 гривень прийдемо і оглянемо. Е-е-е, думаю, дорога послуга, та й, прийшовши додому, взялася шукати ґандж самотужки. Вимила «коробочку», а коли холодильник висох, ретельно здійснила огляд. Далі помітила щілинку у «морозилці» і зрозуміла, що розгерметизація саме з цієї причини. Подумавши, вирішила здійснити ремонт: запхала у щілину змайстрований гумовий «корок». Увімкнула прилад, аби перевірити, як діє моє «ноу-хау». І що ви гадаєте? Саме так: холодильник запрацював справно, наче нічого й не було.
От і подумала, що якби фахівці із відповідних служб якісно ремонтували поламки споживачів, то й не виходила б передчасно з ладу важливі побутові прилади. А так, хто не має грошей, щоб найняти приватних ремонтників, змушений позбуватися комфортних побутових умов. Я – саме той приклад. Зокрема, з 20 літ тому з цієї ж причини змушена була викинути нагрівач для гарячої води, який називається «Титан». Щоб придбати нову «колонку», не вистачає грошей, бо ніяк не можу наскладати.
Поясню – чому. Двадцять років мені не нараховували субсидію, тому за квартиру і інші послуги сплачувала половину пенсії. Нічого – якось зводила кінці з кінцями, і за пів пенсії не голодувала.
Аж ось настало покращення – нарешті мені призначили субсидію. А відтоді вартість тарифів зросла у декілька разів. Судіть самі: щомісячна «допомога» становить 200 гривень, тож і надалі половина мої пенсії «іде» на сплату підвищених послуг. Особливо дістає так зване «абонентне» обслуговування. І вартість такого клаптика паперу, «розмальованого» рекламою, – становить 24-30 грн. Загалом таких паперів отримую 5-6. Хто пояснить, навіщо таке «абонентне» обслуговування? І принагідно заявляю начальству: якщо щомісяця будуть «губитися» мої квитанції, сплачувати за послуги не буду. Складатиму грошенята і заплачу за увесь рік. Як і не буду їздити звіряти рахунки у Пустомити за газ, а у Львів – за електрику.
Але терплю і сплачую, бо що робити «маленькій людині», пенсіонерці, ветерану освітянської ниви? Хіба що писати у газету роздуми з приводу.
На завершення оповім ще одну історію. У вересні 2021 року єдиний краник холодної води почав «капати», а міцніше закрутити боялася, аби не зірвати. Відтоді до грудня у квартирі було-перебуло чимало майстрів різної кваліфікації (не за так, звісно). А краник і надалі – кап-кап-кап… Прозвучав вердикт: купіть новий кран (а вартість – від 300 до 1000 грн).
На біду, в грудні раптом важко захворіла. 3 грудня попросила сусіда перекрити воду. Мию все дощівкою, а на приготування нехитрих страв воду «позичаю» у сусідів.
Тоді мені було не до придбання краника. Лише на обстеження пішло 3,5 тис. грн. А ще за обов’язкові аналізи треба було викласти 500-800 грн. Та мої шкільні «діти» (так я називаю всіх учнів, яких колись вчила), а нині вони – дідусі і бабусі, не дали мені згинути від хвороби. Це – золоті діти, так само золоті їхні перестарілі батьки! Немає слів у мене, аби подяка моя в слові і душі перекрила їхню доброту – провідну рису розумних, мудрих, дбайливих, щедрих і щирих людей! Це – Михайло КОВАЛЬ, Іван РИВКО, Віталій СТРИЙКІВ, Анатолій ДІДУХ, Ігор ЛЯХ, Ярослав ПЕРЕЙМА, Василь РОМАНОВИЧ, Ярослав ГЕРМАН, Ігор ФЕДЕНКО, Олег КУЗИК, Олег БІДНИК, Віктор КУЧМЕНДА… Загинув у ДТП Руслан Мостовий – друзі проводжали у останню путь, а хто не зміг, то відвідали могилу товариша. Загинув Ігор Кузьо – Михайло Коваль за усіх товаришів негайно виїхав у далечінь на похорон…
А мої шкільні «дівчатка» – господині, з організаторським хистом – авангард дотепер. Дати «круглі» і «не круглі», чиїсь біди та проблеми – вони не залишаються осторонь, наче це стосується і їх. Це – Світлана КОРОЛЬ, Леся КОТУЛА, Руслана МАМОН, Оля ПАВЛЮК, Ліля БІЛИК, Руслана ТИМЧУК, Галя МЕЛЬНИЧУК, Оксана ЛІВА. Я їх за «рідних» дочок маю. Які то чуйні жіночки (нині – бабусі)! Які то привітні, сердечні люди! Нехай Господь Бог береже їх та їхні сім’ї від бід усяких!
Велика подяка і лікарям. Коли я на прийомі сказала, що не маю 500 грн на аналіз, який роблять у Львові, то лікар негайно дав мені 500-гривневу купюру, промовивши: їдьте у Львів, здоров’я треба берегти. Звісно, «позику» я йому з часом повернула, але…справа не в цьому. Бо в нас якось прийнято лікаря ганьбити. Тож давайте розберемося, хто є хто. Хто нас рятує в «критичні години»…
Дорогі мої сусідоньки – М. Г. Іванишин та Г. В. Павлишинець – прекрасні милосердні люди! Вони врятували мені життя, вони відносяться до тих двох процентів із сотні інших, яким дано спілкуватися у молитвах зі святими. І це не просто подяка моя, я готова за них молитися (і так роблю щовечора) до кінця днів своїх. Такої безкорисливості я ще не бачила. Храни Господи весь рід цих людей – дітей, онуків…
І знову повертаючись до краника. Як тільки звернулася до керуючого КП «Розділжитлосервіс» Богдана Любомировича ЖУКА, то протягом одного дня все було обстежено та зроблено надійно, по-людськи. І майстри, як кажуть, навіть на могорич не взяли ані-ані..
Воістину, з таких вчинків постає нова європейська Україна. І в моїй «халупі» з’явилася одна європейська «зірочка» – таку форму має новий краник!
І раніше я знала Б.Л. Жука як доступну, комунікабельну людину – керівника (не в приклад деяким іншим). Отож всім-всім, хто займався вирішення моєї проблеми – велика ПОДЯКА.
З повагою, Дон Кіхот, пенсіонерка (в миру – Валентина КОСІВ)
