29 березня до Новороздільської громади вкотре надійшла трагічна звістка – в результаті бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу на Луганщині загинув мешканець міста Новий Розділ Володимир Градиль.
Кортеж з тілом воїна Градиля Володимира посеред ночі прибув до Новороздільської громади.
І 3 квітня Новороздільська громада попрощалась з Володимиром Градилем, який загинув від рук російського окупанта. 3 квітня – у день, коли юнаку виповнилося 33 роки…
На перехресті доріг, між Алеєю Героїв та пам’ятником Т. Шевченкові, місці, де Новороздільська громада проводжає Героїв-захисників в останню життєву путь, міський голова Ярина Яценко звернулася до родини, близьких, друзів Володимира, до мешканців громади, до усіх, хто прийшов віддати останню шану Герою.
«Всечесні отці, засмучена родино, шановна громадо!
Пройшов лише тиждень від минулої неділі, коли ми тут, на цьому місці прощалися з Олександром Положевичем. А знаєте, що найстрашніше? Розумію, що стоїмо тут не востаннє. Чекаємо на Ростислава Бальзана. Молоді хлопці, яким би ще жити і жити.
У Володимира сьогодні день народження. 33.
Подивися, Володю, скільки людей прийшло до тебе. Скільки квітів принесли. Але, на жаль, ми не можемо розділити з тобою радість нового початку, а маємо провести тебе в останню путь. До війська Небесного. Віддати шану Герою.
Напевно, твоя мати Інна не так уявляла собі твоє день народження. Напевне, не так колись уявляла собі свою старість. Мріяла про добру дружину для тебе. Про прекрасних внуків. Про щасливе та мирне життя. Але між мрією про добре майбутнє для себе і про майбутнє держави Володимир Градиль вибрав волю держави.
Не тепер, у 2022, коли орда озвіріла. А ще тоді, у 2018, коли пішов у військо. Бо хто, коли не я, казав!
Справжній солдат воює не тому, що він ненавидить те, що перед ним, а тому, що він любить те, що залишив позаду.
Саме любов до рідної землі, до мами, до родини і тримає наших хлопців там, на передовій. Саме вона допомагає їм воювати стільки, скільки зможуть. А потім, доки треба.
Вчора всі тішилися звільненими Бучею, Ірпінем, Гостомилем. Сьогодні розумом люди не можуть осягнути побаченого звірства, які вчиняли орки там щодо мирного населення. Чому? Бо не виправдали сподівання, не чекали окупантів з оваціями і квітами.
Від імені всієї громади приношу співчуття Вам та Вашій родині, пані Інно. Пам’ять про вашого сина житиме вічно.
Саме на таких хлопцях, як ваш Володя, тримається наша Незалежність. Бо путін свято вірив, що за три дні йому вдасться добратися Києва. Але ні. Місяць тримаємося. Стаємо щодень ближче до перемоги. Вільною буде і Попасна, де воював Володя, і решту українських міст і сіл.
Вже сьогодні розуміємо, що Володимир Градиль, інші хлопці, що віддали своє життя, зробили це не намарно. Вільній Україні бути!
Переможемо! Слава Україні!».
Володимир Градиль навчався у Новороздільській ЗШ №5, згодом, після закінчення ліцею, працював у кафе «Імператор». Мирна професія. Згодом – на ОДВ «Електрик». І завжди був головною опорою мами та двох сестер.
Багато в чому змінився світогляд Володимира, коли побував на війні на сході України у 2018-му, свідчив його друг Святослав. Боляче й з образою сприймав інформацію про несправедливість та зловживання непорядних владних верхівок, ненаситних олігархів. Так не має бути! – боліло йому. І щиро вірив в Україну. В можливість зробити її процвітаючою, красивою, справді вільною. Вона такою буде! Завдяки подвигу наших Героїв! Герої не вмирають!
