14 квітня 2022 року. У дні кривавого геноциду росією українського народу Ватикан запланував дивний символізм під час Хресної дороги. Це важко зрозуміти українським православним і католикам (і не тільки).
Про це йдеться у публікації Євстратія ЗОРІ (в миру – Іван Володимирович Зоря), архієпископа Чернігівського і Ніжинського) Православної церкви України, надрукованої у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор НЕТ.”: https://censor.net/ua/b3333744.
Цього тижня під час традиційної Хресної дороги в Римі на одній з частин планується, що участь в несенні хреста братимуть українка і росіянка.
Так, у Ватикані є красиве пояснення символічності цієї дії. Хоча мені важко уявити, як умовного 1943 року німкеня та полька несли би хрест разом…
Як було пояснення того, чому саме “Росію і Україну” Папа Римський “посвячував Серцю Марії”.
Як було пояснення правилами пунктуації, що держсекретар (головний дипломат) кардинал Паролін мав на увазі, коли сказав про постачання Україні зброї та про небезпеку ескалації конфлікту. Мовляв це були речення про два різних факти, а не про те, що саме постачання Україні зброї “веде до ескалації конфлікту”.
Як знаходиться пояснення наполегливим контактам саме з Російським патріархатом при демонстративній відстороненості від найбільшої релігійної громади України.
Як знаходиться пояснення через тонкощі традицій та особливості мови тому факту, що Путіна не названо публічно вбивцею, а Росію – країною-винуватцем агресії. “З контексту це ж зрозуміло…”, тощо. Так, зрозуміло. Адже “Коли комунікація потребує додаткових пояснень, то можливо насправді вона не потребує пояснень” – нагадує нам одне з правил публічного спілкування.
Мабуть справді є логічне обґрунтування, чому багато протягом місяців та років говорилося про наслідки війни Росії з Україною – про страждання, про вигнанців, про біль, про жертв, але не про справжню причину – маніакальні імперські фантазії Путіна, породжені ідеологією “русского міра”, головним творцем і поширювачем яких є очільник РПЦ Кирил Гундяєв та підлегла йому структура.
Бо і цей діяч МП, і сама ця структура десятками років є ключовим партнером в екуменізмі та інших сферах. Визнати, що твій ключовий партнер не “доктор Джекіл”, а “містер Гайд” – важко.
Я розумію, що глобальній структурі з досвідом життя, який вимірюється століттями, доводиться рахуватися з численними “але”, “з одного боку – з іншого боку”, тощо.
І розуміючи, радію, що можу написати ці міркування без необхідності зважати на такі речі. Не маю потреби плекати сподівання на співпрацю з Москвою. Не шукаю в очах Путіна чи Гундяєва те, чого там нема і не було. Не потребую пошуків правил пунктуації, тонкощі сеансів чи богословського обґрунтування, чому вбивця і жертва символічно мають зрівнятися.
Мені достатньо слів Христа: “так – так, а ні – ні”.
—
Позначки підтримки моїх роздумів від римо- і греко-католиків, від протестантів, мирян і священнослужителів підтверджують те, що я сам мав на увазі – не йдеться про якість віросповідні речі, про різницю чи незгоду між різними християнськими конфесіями. Йдеться про те, чи можна і чи правильно мирити жертву з агресором ПІД ЧАС війни. В тому числі шляхом символічного зрівняння.
Моя відповідь проста – не можна.
А про прощення – я вже раніше писав.
Критикам моєї позиції “хіба росіянка не має права нести хрест? хіба не слід прощати?” наведу думки двох учасниць, з якими вони мають намір нести хрест – обидві, до речі, досить давно живуть в Італії. Все цілком в дусі “українці з росіянами браття, все буде добре, винний лише Путін”.
Тож не треба мене переконувати, що тут є “високе богослів’я любові” чи “містичний сенс прощення” – ПОЛІТИЧНЕ послання в устах двох учасниць, які обидві ДАЛЕКІ від правдивих страждань українського народу, цілком очевидний!
Росіянка Альбіна каже: “Це дві братські країни, і я вірю, що в найближчому майбутньому дружба і любов між цими двома народами будуть продемонстровані ще не раз. Я вірю, що найближчим часом, як і ми з Іриною, Росія та Україна теж навчиться жити в мирі, підтримувати один одного. Жити однією сім’єю. Світу потрібні не війни, а мир”.
Ірина, медсестра родом з України, що живе 20 років в Італії обрана голосом України. “Ми сподіваємося, що мир може повернутися і, перш за все, мир між нашими народами. Цей конфлікт не хотів народ. Ми брати. Ми два близьких народи, у яких багато спільного. Те, що ми бачимо, — це величезне насильство. У нас багато спільного: сім’я, дружба. Багато відносин, які об’єднують наші народи. Ця війна руйнує те, що наші народи побудували. Я не думаю, що ця війна зруйнує всі стосунки. Між нами занадто міцні узи”.
Цитати – взяті з допису українки-католички Олена Кулигіна.
Євстратій ЗОРЯ (в миру – Іван Володимирович Зоря), архієпископ Чернігівський і Ніжинський) Православної церкви України
