Нещодавно вкотре почула пісню “Їхали козаки від Дону додому” і вкотре задалася питанням: чому “КОЗАКИ прив’язали Галю косами до сосни”? Козаки? Прив’язали Галю? Якось дивно, егеж?
“А я вам сейчас покажу, откуда на Беларусь готовилось нападение. И если бы за шесть часов до операции…» – далі ви знаєте.
А насправді я вам зараз покажу дещо інше. Ні, не карту недолугого бульбянника. Нещодавно в українському медіа-просторі з’явилася стаття Наталії Крестовської, присвячена різноманітним видам історичних фейків та методам боротьби з ними на прикладі поширених в сучасному українському суспільстві міфах. Ще одна фейк-фольк-хісторі, що періодично набуває популярності в українському суспільстві – це «істинний» варіант широковідомої народної пісні про Галю «Їхали козаки із Дону додому».
Адепти “трушного” варіанту пісні запевняють, що козаки не могли спалити українську дівчину і насправді первісний варіант містив “хозарів” і “жидів”, яких вороги згодом замінили на козаків. Вперше цю версію озвучив Михайло Молявко у статті “Хто ж то їхав із Дону додому?”, що вийшла в часописі “Світло Оріяни” в 1996 році. Він подає текст пісні, який нібито почув від свого дядька Гордія, що був репресований за її виконання.
За твердженням Молявки справжній текст виглядає наступним чином:
Їхали хазари від Дону додому,
Підмовляли Галю їхати з собою.
Ой ти, Галю, Галя молодая,
Підмовляли Галю, їхати з собою.
“Єдєм, Галя, с нами, мудрими жидамі,
Будеш жити лучче, чем у родной мамі”.
Не слухає батька Галя молодая,
До жидів на лайбу весело сідає.
Ті ж повезли Галю курними шляхами,
Крутими ярами, темними лісами.
Там зірвали з Галі золото й корали,
Брудною слиною очі заплювали.
Розтинали Галю масними руками.
Прив’язали бідну до сосни косами.
Попід ногі Галі накидали хмизу,
Запалили сосну ізверху донизу.
Сосна догоряє, Галя промовляє,
Себе рятувати людей закликає:
Ой, хто мене чує, нехай порятує.
А хто душу має, нехай виручає
Козаки почули, до лісу майнули.
Жидів порубали, Галю врятували.
Той, хто дочок має, нехай научає,
З хтивими жидами шляхом не пускає.
Також Молявка зазначив, що було ще кілька куплетів, але вони не для слабких нервів та не до дитячих вух… Там є детальний опис тортур над Галею… А хто б сумнівався?
Пісні про козаків, як і саме козацтво, нищилися комуністичним режимом особливо ретельно. Щоб і духу козацького на цій землі не лишилося. Лише в 1936 році, коли деякі активісти-чекісти, серед них і О. Лівшиць, були самі загнані в енкаведистські підвали на заслужену собачу смерть, а слово “козак” перестало вживатися владою як синонім слова “контра”, разом з піснями, переробленими “народними поетами” на новий лад, відредаговану пісню під назвою “Їхали козаки” було “повернено” українцям краснознамьонним ехом москви.” І чому я навіть не подивована?
Насамкінець хотілось би додати, що українська фольклористика є унікальною, поетичною, епічною та надзвичайно цікавою. Вона не потребує таких “версій” і не заслуговує на розповсюдження фейкових пісень, що подаються як елемент “забутої традиційної культури”. Тому, любі мої “неонацисти, бандерівці та наркомани”, співаємо пісні правильно бо то не козаки прив’язали Галю косами до сосни, а дехто інший…
