Приїзд «Дяді Колі» до Нового Роздолу завжди подія. Знаменитий Воїн, який воює з росією ще з 2014-го року, який щораз тішить бойовими здобутками і незламною силою волі та переконання – наші Захисники найкращі!
Пригадую Кольку Недєльського, надто жвавого хлопчину, з яким разом тренувалися в басейні. І не впізнаю. Бо переді мною – Воїн, Захисник, і водночас філософ, політолог, виважений, вдумливий, начитаний. Так, саме війна навчила по-іншому глянути на життя, поміняти цінності: «Є що поїсти, є де поспати, а ще й час поспати, і Богу дякувати», – піджартовує «Дядя Коля». Але є ще й час подумати, проаналізувати, співставити – і усе це називається досвід. А «Дядею Колею» його називають в усій Україні, бо за 9 років його воєнного «стажу» побував чи не по всій лінії фронту: «Старші по віку так мене називають, командир бригади, який керує понад 5 тисячами людей. Ще з Майдану пішло, мій друг з Маріуполя так мене назвав…». На хвильку призадумався… Але черговий телефонний дзвінок не дає часу посумувати: телефонують, щоб завіз передачі побратимам їх мами, дружини, друзі, щоб узгодити час зустрічі і потребу у допомозі, телефонують безперестанку. Такий от він, короткий, вимушений відпочинок вдома, вірніше, лікування, бо вкотре потрапив до шпиталю після контузії. Але вже через кілька днів повертається назад, на передову…
- Миколо, ти розпочав воювати в «Айдарі»..
- Так. З 2014-го був в «Айдарі». А наприкінці 2018-го прийняв рішення перейти в ЗСУ, у «двадцять четвірку», ближче додому, бо в Яворові. А по друге, в «Айдарі» змінилось керівництво і нас багато пішло.
- Тобто від керівництва залежить багато?
-Дуже. Особливо від командирів, бо командири ведуть людей в бій, і якщо він грамотний, то буде результат. Мені взагалі з командирами завжди щастило – і в «Айдарі», і зараз, у 24-й – командир роти – чудова людина, на жаль, загинув, і командир батальйону, і комбриг. Дуже хороші і професійні офіцери.
-Але ж ти також у керівному складі? - Я командир молодшої ланки. Головний сержант роти.
- 9-ть років на війні. Не заскладно? Не втомився?
- Було трохи відчуття втоми, більш психологічної. Подумував навіть залишати службу. Але після 24 лютого про це немає навіть часу думати.
- Рани не болять?
- Болять (весело розсміявся)… Але це не головне.
Уся справа в тому, що цю війну виграють навчені люди. Це не 2014 рік. Армія інша, навчена, вміє воювати. Усі ж бачать: москаль зі своєю потужністю нічого не може зробити. Весь світ спостерігав. Американська розвідка давала 2 дні, 48 годин всього. Світ вважав: ну, ще з тиждень протримаються. Уже місяць минув. Завоювали лише те, що в перші години раптовістю взяли. Київ наш! Харків наш! Ми ж думали, він проросійський, подивіться, що роблять: харків’яни кажуть, що вони бандерівці. Хіба могло таке бути ще рік тому? Маріуполь. Миколаїв. Одеса. Жодного міста не взяли.
Грамотне керівництво – це раз. По-друге, зараз ті старші лейтенанти, капітани, що воювали в 2014, – це вже полковники, генерали, не совєтські, а наші, українські генерали, нова формація. От і Залужний. Якої країни, скажи мені, міністр оборони може дозволити собі сказати на весь світ: «Я відчуваю, що ми скоро по Арбату своїми танками пройдемося».
І у технічному плані величезна різниця з 2014. Хоча хотілося би ще краще. - Твоїм подвигом ми захоплювалися: коли вдалося в одному бою підбити два танки і БМП…
- Та який подвиг! Я воюю. Це робота, і не лише моя, а всього підрозділу. Не менша заслуга і кулеметника, який мене прикривав, коли я стріляв, і хлопці «добивали» танки. Головне, чітке бойове злагодження щоб було.
- Використовував нову сучасну техніку?
- Та я, як мовиться, по старинці – «шмельом» стріляв. Це такий протитанковий гранатомет. А техніка нова є, дякуємо країнам, які нас підтримують. І, знаєш, американських чи англійських солдатів вчать користуватися з місяць, українців же – півгодини. І офіційно вже визнано найкраще використання джавелінів у наших військах – із 115 ракет 102 в ціль.
Та й взагалі – наші хлопці неймовірні. Переконався: гени – то велика сила. Наші козацькі гени! Таке враження, що під час бою у хлопців просинається міць усіх поколінь Захисників, вони стають неймовірні, безстрашні! Боги просто! Захоплююсь нашими воїнами. І нашими земляками, які зі мною служать. Сашка Савосін, Федя Алексєєв, Богдан Курдибанський з Крупського, Валік Сьомкін з Миколаєва та багато інших. Вони всі Герої! Як казав Зеленський: я би кожному дав Героя, від бабці, яка пиріжки пече, до хлопців, які мости із собою підривають.
Ця війна ще раз доказала, що ми найкращі! Увесь світ дивиться і кланяється нам в ноги: це неймовірно, що роблять наші воїни. - Твоє позиція більш ніж зрозуміла – ми переможемо. А які прогнози щодо термінів?
- Максимум місяць. Не кажу, що за місяць закінчиться, але стане набагато легше. Москаль видохнеться. Білоруси не підуть, та й вони ніколи ні з ким не воювали, їх там волиняки зупинять. Ми маємо вибити всіх руських. А інакшого виходу у нас нема просто. Столітні війни нам не потрібні, вигнати, стіна – у нас нема сусіда справа. З таким сусідом, кажуть в народі, і ворогів не треба. А коли часом чисто по-людськи стає шкода москаля, треба згадувати Маріупольський пологовий. І все. Верх цинізму, якого світ не бачив.
Я дуже хотів би назавжди позбутися руського світу, щоб, не дай Бог, не торкнувся він ні наших дітей, ні внуків. Щоб вони жили спокійно. Згадайте історію: та від угоди Хмельницького з московитами з 1654 року вони нас дурять, знищують, заганяють в ярмо. А ми наступаємо на ті ж граблі, ми забуваємо з часом. Треба вчити історію, не забувати Героїв. І з дитинства дітям і внукам вкладати в голову, що ми найкращі!
Маємо чітко всі усвідомити: ніколи руські не були братами. У нас гени різні: вони орки, а ми – безстрашні, Герої. Гордість переповнює за нашу націю! Вони недолугі, а ми розумна нація. Ну яка нація в світі може похвалитися, що 80 % населення знають мінімум дві мови? - Настрій у хлопців на передовій у всіх такий?
- Бойовий. Спочатку – перемогти, вигнати москаля. А тоді вернутися і розібратися вдома …
- Говорите і про це?
- Аякже. Усі ж люди. І новини чують (хоча я забороняю своїм хлопцям їх часто переглядати). Не вкладається в голові, як це – одні життя віддають, весь світ допомагає, в країні реальна повномасштабна війна, а є еліта, яка втікає за кордон з чемоданами грошей, а на митниці продовжують брати хабарі, а мародери різних гатунків. Тож після війни розберемося – з митниками, з ОПЗЖ, з мародерами… Усі памְ’ятають 2014-й, коли, думали, відвоювали свободу і все буде по новому. А коли затихло – знов почалось: корупція, хабарі і т. д. Та багато питань після війни, переможної, звичайно, буде, бо прийдуть молоді воїни, а психіка ой як потребуватиме реабілітації та лікування.
- І хотів би побачити тих скептиків, які зверхньо дивилися на посвідчення УБД та пільги. Де вони? Чи знов піднімуть голови після війни? Так, зарплати зараз великі, але в тих, хто у зоні бойових дій у час воєнного стану, хоча це – ціна нашого життя. Та на заробітках мають такі ж, але працюють по годинах і сплять вдома, а не в окопах, і не під пулями. А до цього неповних 20 тисяч гривень – це багато? Щоб вислуховувати звинувачення, мовляв, купили посвідчення?
- Ми виграємо війну. Але мусимо «почистити» Україну, щоб назавжди позбутися корупції, правових безчинств, продажних керівників…
- Бачу, ти дійсно багато передумав, переосмислив, проаналізував. Тож цікава твоя думка щодо мовного питання? Бо одні кажуть – не на часі, інші – нема куди затягувати, потрібно діяти вже і жорстко?
- Мова це зброя. Однозначно. Державна мова єдина – два. Однозначно. Мову має обовְ’язково знати кожна людина, яка хоче жити в Україні. Що значить російськомовна школа? Це неможливо, цирк якийсь. У центрі Києва. Де ви бачили українську школу в росії? Факультативи робіть, читайте Пушкіна, Лермонтова – це класика, ніхто не забороняє.
Знаєте, чому було простіше у Велику вітчизняну? Чув німецьку мову, значить, ворог. А зараз російськомовний може бути більшим патріотом, аніж той, хто щирою українською мовить і у вишиванці ходить. - Щиро вдячна за оптимізм і впевненість, за захист та героїзм. Від імені усіх новороздільчан…
- Та я захоплююсь Новим Роздолом – просто молодці! Згуртувалися всі разом. Всі допомагають фронту. Головне – надійний тил, а ми там вже раду дамо.
Управління соціального захисту, які опікуються «атошниками» – просто неймовірні дівчата. Завжди дзвонять, питають, що потрібно, чим допомогти, путівки пропонують, хвилюються за нас. Це надзвичайно надихає. - Бажаємо усім нам якнайшвидшої Перемоги і Миру. Слава Героям!
Розмову вела
Віра Власюк
