Добровольці заслуговують не тільки на свято
Я пишаюсь нашими Збройні Сили України. Вони справді роблять чудеса, нищачи ворога на землі, в повітрі і вже навіть на морі. Я дякую Богові, що в нас наразі Президент з яйцями, який навіть під бомбардуваннями відмовляється підписувати з Путіним Мінськ-3. Я дякую нашим західним друзям та партнерам за зброю, потоки гуманітарної допомоги та просто солідарність.
Про це пише у рубриці “Блоги” у інтернет – виданні Цензор.НЕТ: https://censor.net/ua/p3321755. Геннадій Друзенко, правник, волонтер, ветеран АТО, співзасновник фонду ПДМШ ім. Миколи Пирогова
Але в усій героїчній історії нашої війни наразі є одна ганебна сторінка: ставлення держави до добровольців. Навколо мене люди, які працюють очима ЗСУ в тилу ворога, наводять по телефону українську арту та безпілотники на колони орків, боронять “Жуляни”, зачищають ДРГ та рятують поранених.
Ми – не ЗСУ, не СБУ, не НПУ, не НГУ, не СЗР, не ДПС – ми добровольці. Для нас війна почалася не 24 лютого 2022, а вісім років тому. Ми звикли нічого не просити від держави. Ми навчилися робити масштабні проекти та створювати ефективні мережі без жодної підтримки уряду. Ми вдячні, коли не заважають.
Але сьогодні держава має знайти волю і спосіб легалізувати справжнє народне ополчення. Не тероборону як окремий рід військ ЗСУ, а те, що американська конституція називає militia – самоорганізація вільних громадян задля захисту своєї країни.
Дивно (і дико!), коли військовослужбовцям платять 100 тис. на місяць (я двома руками за), а добровольцям, які пліч-о-пліч з ними захищають стратегічні обʼєкти, бʼють ворога, здобувають у бою трофейну зброю (стволи для тероборони давно закінчились) – не просто не платять нічого. Їм продовжують надходити вимоги погашати банківські кредити, повістки до військоматів та замовчування від Президента та уряду. Наче нас, добровольців, на фронті немає…
14 березня Україна відзначатиме День українського добровольця. Президент Володимир Зеленський, я Вас закликаю, прошу, благаю: знайдіть спосіб легалізувати напевно найбільш мотивовану частину українського суспільства, що врятувала нашу державність вісім років тому і рятує зараз.
Добровольці заслуговують не тільки на свято. Ми заслуговуємо на більше. Бо вільні, озброєні та самоорганізовані громадяни – це і є основа будь-якої справжньої республіки. Ми ж за це бʼємося з орками російського мордору?
Насправді саме ставлення до добровольців – це тест для України на те, наскільки ми внутрішньо вичавили з себе отруту путінизму. Коли держава – все, людина – ніщо.
Вільні, озброєні та самоорганізовані громадяни разом із ЗСУ, НГУ, СБУ, НПУ та іншими “силовиками” і є найглибшою підвалиною нашої республіки.
Українсько владо, побач нас! Визнай нас! Легалізуй нас!
Бо юридично ми досі “незаконні збройні формування”. На жаль і на сором України…
