Вчора, 8 лютого, десь за годину до вечірніх сутінків, праворуч від площі, ближче до популярного магазину “Гурман”, на рекламному стенді помітив нове полотно із зображенням поля із соняхами, яке у далечіні впирається у посадку із височенними деревами. Типовий літній пейзаж Вітчизни напередодні жнив знаменитої української сільгоспкультури.
На всю ширину панно напис “Найвища честь для нас боронити свою країну!”. А нижче вихідні дані: 8-й окремий батальйон “Аратта” ім Андрія Гергерта УДА з контактними номерами телефонів.
Відразу відчув приплив емоційної хвилі, яка огортала тіло і душу. Бо ж, на щастя, через давнє знайомство та співпрацю із комбатом Андрієм Гергертом відразу після його приїзду на початку 2000-х у Новий Розділ з Криму, де він декілька років займався підприємництвом, про легендарний добровольчий батальйон “Аратта” дізнавався безпосередньо від друга “Червня”. Так склалося, що особисто знаю й інших “араттівців” з числа мешканців міста . Власне, і новороздільці, починаючи з 2015 року, із публікацій у “Віснику Розділля” мали можливість дізнаватися про бійців батальйону, які підсилювали морпіхів на надважливому фронтовому відрізку російсько-української війни у Широкиному. До слова, саме бійці “Аратти” на чолі із світлої пам”яті комбатом Андрієм Гергертом (на псевдо “Червень”) здійснили одну з найуспішніших операцій проти ворога, взявши у 2017 році в полон 10 (!) кадрових спецпризначенців російської армії (у вказаному рейді особливу доблесть і кмітливість проявив боєць “Аратти” Руслан Пустовойт з Донецька на псевдо “Павук”. Тільки після цього увесь світ вочевидь побачив пригнічених і переполоханих “іхтамнєтів” у військових одностроях, про відсутність яких так упевнено (хоча і з конвульсіями на обличчі) неодноразово віщав з екранів путін).
А ще щиро горджуся тим, що восени 2016-го на запрошення комбата тиждень перебував у Широкиному, де виконували бойові завдання “араттівці”. Пригадую, як неохоче відповідали на запитання про фронтові будні бійці, здебільшого віджартовувалися. Можливо, такою була установка командувача УДА Дмитра Яроша, адже присутність цього добробату не надто афішувалася.
Назавжди закарбувався у пам”яті епізод, коли, готуючи для читачів “Вісника Розділля” цикл матеріалів про бійців добробату, отримав дозвіл від комбата відзняти на фотоапарат зруйноване Широкине, місця бойових зіткнень добробатівців та бійців батальйону “Азов” і ЗСУ із окупантами. Саме тоді Широкине ( а ще раніше — місто Маріуполь) було повністю звільнене від російських агресорів.
Як попередили бійці, це була доволі небезпечна затія, бо центральні вулиці Широкиного час від часу прострілювалися ворогами. А тому мене відповідно екіпірували, зокрема, комбат дав свою гельму, на внутрішній стороні якої був напис “Червень”, а його заступник, новорозділець Андрій Копичин (на псевдо “Марадона”, натепер командир “Аратти”, нагороджений за військову доблесть найвищою недержавною нагородою “Народний Герой України”) – свій бронежилет. Коли вже збирався йти з бази розташування з групою бійців супроводу, друг “Червень” у своєму фірмовому стилі, коли співрозмовнику важко здогадатися чи він каже серйозно, чи іронізує, проказав: “В полон живим не здаватися, бо якщо росіянці побачать гельму з таким написом, буде тобі, друже повний гаплик…”. Вже потім дізнався, що за другом “Червнем” полюють вороги, обіцяючи солідну грошову винагороду. Авжеж, бо він з своїми “араттівцями” таки задав окупантам перцю.
Тоді, під час зйомок Широкиного, жодних ексцесів не трапилося, але слова комбата запам”ятав.
Після відвідин Широкиного по приїзді у Новий Розділ підготував для читачів газети серію репортажів про сектор “М”, Широкине, будні та службу “араттівців”. Утім, про бійців батальйону неодноразово йшлося у відомих інтернет-виданнях – “Лівий берег”, “Цензор.Нет” та інших.
А у 2019 році вийшла друком документальна повість легендарної снайперки ДУК “Правий сектор” та УДА, натепер офіцерки ЗСУ Олени Білозерської “Щоденник нелегального солдата”, яку відразу ж придбав і вона є для мене неоціненном джерелом про “Правий сектор” – легендарну добровольчу військову формацію, засновану Дмитром Ярошем, яка першою вступила в бій під Слов”янськом з регулярними військами РФ, завдавши їм втрат, показавши приклад бійцям ЗСУ, які тоді не відважувалися стріляти в окупантів, мабуть, під впливом ще радянських наративів про північних братів. Які у 2014-му виявилися звичайнісінькими загарбниками-вбивцями.
Варто згадати, що в крайні числа грудня 2015-го “Правий сектор”, який, на жаль, на думку авторки книги, після інспірованого “феесбешними” агентами впливу розколу, розділився на два бойових підрозділи — і таким чином постала Українська добровольча армія під проводом Дмитра Яроша. Тоді 8-й окремий батальйон “Аратта” та 5-й батальйон, інші легкопіхотні загони УДА підтримали позицію командарма Д. Яроша на псевдо “Яструб”. Власне, у цій повісті О. Білозерська описала епізод, коли 8 лютого 2016 року на базі 8-го батальйону в Юр”ївці командувач УДА Д. Ярош та начальник штабу УДА полковник Сокіл перед строєм нагороджують бійців “Аратти” першими медалями Української добровольчої армії “За оборону Донбасу”. І серед нагороджених новороздільці – Андрій Гергерт (“Червень”), Іван Василишин (“Січень”), Володимир Милимук (“Тихий”) та Микола Пшик (“Офіцер”).
…Отакі, власне, світлі спогади про комбата та новороздільських добробатівців навіяв банер із гаслом 8-го окремого батальйону УДА “Аратта” ім. Андрія Гергерта. До речі, як по-мобільному дізнався від командаира батальйону Андрія Копичина (“Марадони”), ініціативу встановлення банера у Новому Роздолі проявило командування 8-го окремого батальйону і встановлювали його таккож місцеві “араттівці”. “ На мою думку, у цей тривожний час, коли 8-й рік триває війна, а ворог нарощує військову присутність на нашому кордоні, вказаний банер нагадуватиме людям, що ті, хто першими став на оборону держави у 2014-му, завжди в строю, завжди напоготові дати відсіч агресору, яким би він грізним не був. Так було і так буде!” – наголосив друг “Марадона”.
Вже ідучи додому, у голові несподівано забриніла мелодія пісні тернопільського барда (на жаль, не можу пригадати прізвища) із приспівом “І знову, знову, йде у бій наш батальйон “Аратта” і знову навіяла спогади про легендарний 8-й батальйон…
Ворог біля воріт, тож воювати рано чи пізно доведеться. Тримаймо порох сухим.
Іван БАСАРАБ
