Березина, виявляється, поселення старше від Роздолу. Березина офіційно заснована у 1439 р. (582 роки) а смт. Розділ – через 130 літ – у 1569 році.
Житель Березини Свідрик Василь написав історичний нарис «Березина в документах і переказах»….
«Понад 750 років існує на Львівщині с. Березина. Палене монголо-татарами, впродовж віків плюндроване іноземними зайдами і зліквідоване врешті радянським режимом, сьогодні воно відродилося. На підставі архівних документів, спогадів старожилів, свідчень очевидців недавніх подій, автор розповідає про своє село, його людей. У виданні використані спогади старожилів с.Березини Миколи Білінського, Івана Довгана, Осипа Затварніцького, Василя Федоровича Свідрика, Євстахія Федоровича Свідрика, Михайла Юрковича Свідрика, Михайла Танчака, Катерини Цап», – написано в анотації до книги у 1995 році.
Щодо походження назви села Березини, то побутує думка, що під час нападів монголо-татарських орд на Карпати в 1240-х роках втікачі з гір зупинилися біля березового гаю над Дністром і заснували село, яке й назвали Березиною. Старі мешканці пригадують, що в урочищі Зруб росли берези. За переказами, засновника села називали Зайшлий, тобто той, який прийшов, забрів у ці краї. Дотепер в Березині люди мають прізвище Зайшлий.
Перша письмова згадка про село датується 1439 роком, коли воно належало Добеславу Кривському, якому також належали Крупсько, Ляшки, Підмонастир і Колодниця. Воно назване в грамоті Львівського земського суду (1439 р.), коли Маргарита, дружина Д. Кривського, подарувала чоловікові третину батьківських сіл Березини, Крупська, Ляшок, Підмонастиря, Колодниці.
Пізніше село понад 100 років належало Чернейовським, Чорторийським і Живуським. У 1469 р. за люстрацією королівських маєтків Руського воєводства Березина і Крупсько були в пожиттєвому володінні Миколи Чернейовського. У 1515 р. у королівському с. Березина був священик східного обряду. Діяв млин. У цьому ж році село разом з Крупськом було дотла спалене татарами.
У 1578 р. село належало Прокопові Чорторийському. На цей час тут було 12 кметів (селян), 2 загородники і один священик.
Андрей Чернейовський в 1581 р. навічно зрікся своїх маєтків – Березину, Крупське, м. Роздол, Колодницю і Голобутів – на користь львівського підкоморія С.Стажеховського. У 1590 р. власником березини, Крупська і м. роздола був Іван Чернейовський. У 1598 р. був укладений акт про поділ цих сіл між Іваном Чернейовським (Розділ) і братами Данилом, Самійлом, Стефаном і Криштофом Чернейовськими.
1625 р. Микола Чернейовський після смерті свого батька Стефана дарує свою частину Березини А.Голянському. Йому є передає свою частину і Олександр Чернейовський, син Йосипа.
У 1648 р. окремі козачі полки війська Б. Хмельницького побували і на Дністрі біля Миколаєва. Польська шляхта заховалася за мурами Роздільського замку. Козаки разом з повсталими міщанами Роздолу і Березини обложили замок. Але облога тривала недовго.. Українське населення, домовившись з козаками і татарами, віддало їм замок. У 1670 р. король Михайло Корибуд Вишневецький дав захисний лист Станіславу Ржевуському, власникові сіл Березина і Київець, засудженому на вигнання.
У 1765 р. Михайло Ржевуський – дроговизький староста і війт Миколаєва, поділив свої маєтки між синами Казимиром та Францішеком. Землі з Роздолом, Березиною та ін. селами дісталися Казимиру, який був високоосвіченою людиною. Дотепер стоїть пам’ятник, який йому збудували на свої кошти мешканці Березини. На ньому написано таке:
«Пам’ятник сей всемогущому Казьмиру Графу Ржевуцькому, писареви корунному, Фундаторови запомог громадзкихь, правдивому Благодателю и Отцу народа рускаго взнакь вдячности поставила громада Березинська Року Б. 1864» |
- * * *
З найдавніших часів церква Березини була греко-католицького обряду і мала назву Покрова Пречистої Діви Марії. З кінця 18 ст. збереглися відомості, що храм був побудований з ялинового дерева під гонтовим дахом і обгороджений плотом. Дійшли перекази, що площа була розділена на 50 дворів (стільки на той час нараховувалося дворів). Дзвіниця була дерев’яна. У 1936 р. Богослужіння у церкві через її ветхість стають неможливі. Ще у 1934 р. з ініціативи місцевого пароха о. Василя Вірчака, а також мешканців села Стефана Фіковського, Петра Нонька було розпочате будівництво нового храму. Головним архітектором та автором проекту був Отто Федак. Стіни мурували майстри з Роздолу брати Косовичі, бані зводили брати Любінські. Граф К. Лянцкоронський пожертвував 100 саженів каменю, цеглу (по 50 тисяч штук у 1935 і в 1936), 100 кубометрів піску, а також продав 43 кубометри ділової деревини. Він хотів виділити більше коштів, але при умові, що один вівтар буде польським – громада не погодилася. Восени 1938 р. церква була вкрита бляхою і почала діяти. У 1953 р. її було розписано всередині. Функціонувала до серпня 1962 р., а тоді була закрита, бо село приєднали до м. Розділ. Щоправда Покровський храм селяни не дали перетворити на склад чи ферму, як це часто робили голови колгоспів по селах. У Березині ж церква стояла пусткою, селяни час до часу навідувались до неї і прибирали приміщення. Після 27-річної перерви в лютому 1989 р. святу літургію відслужив парох з Роздолу о. Василь Хомин. У вересні 1990 р. храм було передано громаді УГКЦ. У 1990-93 рр. збудували парохіяльний будинок. У 1992 р. на кошти громади були позолочені вівтарі, іконостас, ікони. Влітку 1993 р. виготовлено і встановлено огорожу з арковими воротами.
* * *
У 1844 р. у Березині було засновано філійну школу, яку 1875 р. реорганізували у статову. З 1897 р. ця школа діяла як двокласна з українською мовою навчання.
У 1914 р. у Березині було відкрито однокласну народну школу з польською мовою навчання. Утримували школу громада села і панський двір. Школа розміщувалася у будинку, який належав фільваркові. У 1935 р. цю школу відвідувало 35 дітей. У цьому ж році власник села граф Лянцкоронський подарував морг землі і матеріал для будівництва школи з польською мовою навчання. Учителькою була Ванда Курівна. У 1939 р. польську школу закрили, а натомість організували сільський клуб.
Після другої світової війни початкову школу було реорганізовано у семирічку, а в 1968 р. – у восьмирічку. І лише у 1991 р. при сприянні депутата Верховної Ради І.Калинець Березинська школа стала середньою. Перший випуск учнів з середньою освітою відбувся у 1993 році.
13 жовтня 1996 року з нагоди 140-річчя від дня народження Івана Франка йому було встановлено і освячено пам’ятник біля школи.
* * *
У 1880 р. в Березині проживало: українців греко-католиків – 803, поляків римо-католиків – 172, євреїв – 92. У 1906 р.: українців греко-католиків – 1204, поляків римо-католиків – 201, євреїв – 25. У 1921 р.: українців – 1231, поляків – 253, євреїв – 30. Після другої світової війни склад населення став одноріднішим: поляки виїхали до Польщі, євреї загинули. 1995 рік: у березині жило 2109 осіб, з них: українців – 2096, поляків – 10, 2 білорусів і 1 росіянин.
* * *
У 1900 р. у Березині було засновано читальню «Просвіти». До неї записалося 66 осіб. Головою став отець А. Юркевич. У 1906 р. читальня налічувала 115 членів. У 1907 р. в селі утворилося русофільське товариство імені М.Качковського. садиба товариства була у Івана Фіковського, а «Просвіти» – у Шиманського Склепари. Між цими товариствами тривала боротьба, яка дуже ослабила «Просвіту», котра згодом перестала існувати і відновила свою діяльність у 1910 р. У 1920-30-х роках через брак приміщення і коштів «Просвіта» в Березині почала занепадати. А в 1939 р. її діяльність заборонила радянська влада. Бібліотеку товариства перенесли у польську школу, потім вона була у хаті репресованого П. Затварніцького. У 1962 р. бібліотеку передали в Розділ.
* * *
З розповідей старожилів села відомо, що у 1918 р. на правому березі Дністра на околиці с. Київець в урочищі Побідин відбулася битва між російськими військами та Українськими січовими Стрільцями. Після бою загиблих поховали на старому цвинтарі у Березині в трьох могилах: УСС, російські бійці-християни і бійці-мусульмани. У 1989 могилу Січових Стрільців упорядковано, на ній збудовано пам’ятник – хрест-тризуб.
* * *
Патріоти Березини, члени ОУН перед початком другої світової війни створили повстанський комітет проти польських поневолювачів, який очолив голова «Просвіти» Євген Якубів. До складу комітету увійшли Йосип Михайлович Борисовський (псевдо Перевізник), Петро Михайлович Маршалок, Василь Іванович Гудима, Петро Нонько, Андрій Ількович Фіковський. Повстанці села під керівництвом Василя Гудими роззброїли польських жандармів. Разом з жінками, які влилися в їх ряди, погнали польську жандармерію до Дем’янки-Дністрянської. Але через невмілу організацію і брак зброї повстання зазнало поразки. Щоб стримати доступ карателів до села, повстанці змушені були спалити міст. Повстання було жорстоко придушене: спалили хати і господарські будівлі Михайла Борисовського, Федора Регусевича, Михайла Любінського та ін. Одного з керівників повстання Йосипа Борисовського було жорстоко закатовано, вбили учасника повстання Миколу Войцеховського.
* * *
З 1939 р. почалася мобілізація галичан до Червоної армії. І в січні 1940-го на фінляндський фронт кинули необстріляних сільських хлопців Михайла Гудиму, Павла Гудиму і Михайла Кучминду, які там і загинули. На фронтах другої світової війни загинуло 19 мешканців Березини і 3 повернулися інвалідами. З 1939 по 1944 рр. з села було мобілізовано майже 100 чоловік, багато з них на заклик ОУН-УПА втікали з призовного пункту Дрогобича (тоді – обласний центр) і співпрацювали з ОУН-УПА.
Захопивши Березину 29 червня 1941 р., німецька влада відразу відновила фільварок, який повністю почав працювати для потреб фронту. На роботи в Німеччину з села було вивезено понад 40 хлопців і дівчат. Німці жорстоко ви нищували єврейське населення. Чудом уникнув шибениці Микола Гудима, що дав притулок Минделю. А мешканку села Марію Садову побили за переховування у льоху двох євреїв. Після 27 липня 1944 р., коли німці відступили з Березини, у селі не залишилося жодного єврея.
* * *
На території Березини виникла УПА. Велику роботу з молоддю проводила член ОУН Катерина Фіковська-Цап. Протягом 1942-49 рр. у ряди ОУН-УПА влилося понад 40 мешканців села, 25 з яких віддали своє життя за Україну.
З розповідей очевидців, у 1945 р. вояк УПА Євген Цап і його колега священик опинилися у засідці на мості. Зав’язався бій, під час якого священик загинув, а Євген зі словами «Матінко Божа, рятуй! За Україну!» стрибнув в крижану воду Дністра. Засідку організували мешканці Березини – батько з сином, які співпрацювали з НКВС, а пізніше виїхали до Польщі.
Напередодні Великодня 1947 р. один із сусідів Петра Маркевича доніс в НКВС, що той перетримує повстанців. Більше 10-ти енкаведистів прийшли за Михайлом Рудкою і Володимиром Борисовським. Бій тривав більше години. Коли закінчилися боєприпаси, повстанці підірвалися гранатами. Будинок підпалили, господаря і 6-річного хлопчика з мамою вбили.
Підірвалася гранатою у 1948 р. 18-річна Євгенія Лавро, зраджена одним мешканцем Роздолу.
У засідку (за доносом сусідки) потрапили Володимир Затварніцький і Володимир Шиманський. Останній був тяжко поранений, другому вдалося відступити в ліс.
Другі «совєти»-визволителі не милували нікого. У 1944 р. був застрелений літній мешканець Березини Шпак, який не розчув, що йому говорив п’яний «совєт». Під час енкаведистської облави вбили душевнохвору Софію Фіковську. У цей же день при спробі втекти поранили в ногу дезертира Михайла Критковського, якого завезли до Миколаєва, де його до смерті побив односельчанин, який співпрацював з НКВС. 8 липня 1945 р. в облаву потрапили Іван Фіковський і неповнолітній Василь Дидишин, які приїхали возом косити траву в урочище Дідів кут. Енкаведисти Фіковського разом з конем заштовхали в повноводу ріку, де він і загинув.
Восени 1945 р. два енкаведисти увірвалися серед ночі до хати Івана Гудими, на його очах згвалтували його дочок Олександру і Надію, малолітніх Марію і Віру не чіпали, а пізніше всіх вбили. Потім пограбували хату і повернулися до Роздолу. На другий ранок заявили, що сім’ю Гудимів вбили бандерівці. Але Віра прийшла до тями і впізнала вбивць. Мешканці Березини вимагали покарання злочинцям, але їх таємно перевели в інше місце. На той час брат закатованих дівчат Василь воював в Червоній армії.
У липні 1947 р. вбили 20-літнього Йосипа Гамзія, а сусіда, який його переховував, Миколу Бавуса жорстоко побили.
На початку квітня 1949 р. дільничний інспектор Ємельянов прошив автоматною чергою голову Березинської сільради Івана Борисовського у його ж хаті, осиротивши шістьох дітей. Вбив за те, що голова не організував людей на роботу в холодну дощову неділю.
З Березини було вивезено в Сибір 17 сімей.
Перші тваринницькі ферми були організовані на подвір’ї вивезених до Сибіру Михайла Регусевича і Михайла Броневича. Партизани спалили МТС, яка містилася у колишньому фільварку.
* * *
У серпні 1962 р. відбулося укрупнення колгоспів та сільських рад. Без відома і згоди мешканців Березину приєднали до роздолу. Село зникло з карти району…
25 листопада 1988 р. з ініціативи свідомих мешканців Березини було скликано схід села (біля 500 чоловік).
Виконавчий комітет Львівської обласної ради 7 лютого 1991 р. вніс зміни в адміністративно-територіальний устрій і утворив Березинську сільську раду. 19 квітня 1991 р. відбулася перша організаційна сесія відновленої Березинської сільської ради. Головою обрали Василя Свідрика, заступником – Василя Криця, секретарем – Христину Кільніцьку. 27 серпня 1989 р. було створено сільський осередок Руху (голова – Володимир Ярицький, заступник – Андрій Заставський).
Освячення пам’ятника на могилі січових Стрільців відбулося 22 жовтня 1989 р.
Пам’ятник воякам УПА, вихідцям з Березини, які загинули за волю України, збудували на кошти мешканців села (архітектор М.Сікора, різьбярі – майстри з уславленої Демні С.Одноріг та Я.Ільків). 23 серпня 1992 р., напередодні першої річниці Незалежності України та 50-річчя УПА було урочисто відкрито та освячено цей пам’ятник.
У 2000 році в Березині освячено другий храм УПЦ КП. Його зводили у селі з 1998 року.