Влітку, коли у Новому Роздолі біля площі давали «концерт» просто неба мандрівні музиканти з Вінниці – батько і син Валерій та Владислав Гуменюки,- то крім вашого автора, невтомно знімав артистів на мобільний з різних ракурсів світловолосий хлопчина. Спершу подумав, що він прибув разом з гастролерами і «фільмує» саме для них, але, коли того ж дня познайомилися, виявилося, що це наш, новороздільський юний «репортер».
А саме – учень ЗОШ №3 (навчається у 5-А класі) Роман Семеген. Під час розмови він зізнався, що вже чимало часу невтомно знімає «картинки» із шкільного життя та загалом про міські події та «цікавинки». До речі, Роман веде свою сторінку у Фейсбуці та Інстаграмі. Відтоді час від часу випадково зустрічаємося, плануємо якось записати інтерв’ю для міської газети, адже Роман вже у такому віці майже обрав свою майбутню професію – журналістику. Якщо не помиляюся, про це вже знають і вчителі у школі, і батьки вдома.
І ось минулого вівторка Роман мимоволі позбувся знаряддя відезйомки – загубив мобільний телефон. Це він помітив тільки тоді, коли з друзями підходив з центру міста до «свого» дому, що навпроти колишнього будинку побуту «Силует». Хутко почав згадувати, де востаннє тримав в руках мобільний. А згадавши, зателефонував на свій номер з мобільного свого товариша. Звісно, переживав, чи хтось відгукнеться у етері. І коли почув приємний жіночий голос, то зітхнув із полегшенням і, хвилюючись, пояснив незнайомці, що це його телефон. Відповідь його дуже втішила, бо пані сказала, аби він підійшов до кіоску, що побіля магазину «Янтар» та аптеки. Роман вже знав, який це кіоск, бо саме там він з півгодини тому купував нарукавні відбивачі світла . І коли приміряв товар, то поклав телефон на поличку за вікном торгової споруди, а згодом забув забрати. Зрештою і продавчиня відразу не помітила мобільного чорного кольору на такій же чорній поличці.
Одне слово, цього ж дня через деякий час вони знову зустрілися – учень ЗОШ №3 і пані Марія Смоляк, власниця популярного, добре відома містянам, оскільки її «торгова точка» тут функціонує, як кажуть, з давніх –давен. Насамперед, порадивши хлопчині бути більш уважним, вона вручила Роману згубу. До речі, дуже й дуже необхідну для школяра річ, з огляду на його пристрасть до відеозйомки «новороздільської подієвої хроніки». Роман, щиро подякувавши привітній пані Марії, сяяв від щастя, погладжуючи у долоні свого найкращого «мобільного друга»…
Іван БАСАРАБ
