Навіть згадуючи про цей жахливий інцидент, хоча минуло майже 2 місяця, Марія Вяткіна кривиться і наче здригається. Бо, зізнається, у ту мить від несподіванки та пережитого страхіття, як кажуть, ледь не спустила дух.
Утім, справившись із хвилюванням, ще бадьора пенсіонерка таки вирішила на прохання репортера «Вісника Розділля» на диктофон розповісти про напад на неї собацюри із біло-коричневим окрасом, вгодованого, але безпричинно лютого. «Може, моя оповідь примусить владу і поліцію додуматись, до якихось дієвіших заходів стосовно вирішення проблеми безпритульних псів, яких у місті розвелося доволі багато, бо я – не єдина покусана жертва їхніх нападів», – наголосила пані Марія і розповіла свою сумну історію:
– Трапилося це два місяці тому: о 9-й годині ранку я йшла на «старий ринок» вулицею Чорновола. Прямувала спокійно, ні по-мобільному не розмовляла, ні руками не розмахувала. І раптом біля колишнього овочевого магазину на розі вулиць Винниченка-Чорновола (там зараз який інший профіль торгівлі), що називається, ні з того, ні з сього на мене з гарчанням накинувся вгодований пес і вп’явшись зубами у ногу, почав рвати рану. Це було настільки несподівано і страшно, я так несамовито закричала, що аж злякалася власного крику. Може, мій вереск злякав і пса, бо він враз десь зник.
Поки дійшла до найближчої аптеки, що навпроти кафе-бару «РІО», то черевик був наповнений кров’ю. Придбавши ліки першої необхідності (йод, зеленку, бинт тощо), з аптеки я пішла в лікарню. Там мене скерували на прийом до хірурга Ігоря Ганущака, на другий поверх у відділення хірургії, який, власне, займається мешканцями, які зазнали нападів та укусів собак: він ввів мені відповідний укол. Користуючись нагодою, висловлюю вдячність пану Ігореві, фаховому лікарю, який дав мені чимало корисних порад щодо курсу лікування рани. Вже минуло 2 місяці, як бачите (див. фото) сліди укусу майже загоїлися, але не цілком.
-Чи Ви дізналися згодом, що це за собака на Вас напав та покусав?
-Звичайно, лікуючи рану вдома, почала знайомим описувати вигляд пса-нападника, от вони і підказали, що такий собака розгулює по території внутрішніх кварталів в районі проспекту Шевченка (будинки №№2- 6), навіть прізвище господаря, що підгодовує безпритульного, називали. Утім, не хочу його називати, бо, кажуть, що він вельми емоційний, що краще, як кажуть, не підходи до такого. Впевнена, що він би сказав, що то не його пес. Та, можливо, ще й наговорив би всякого. Тож нащо мені зайво нервуватися.
Бо як на мене, проблемою безпритульних псів мали б займатися відповідні служби місцевої влади, мабуть, і поліція могла б долучитися. Хоча, якщо відверто, не знаю, як можна зарадити цьому явищу. Завершуючи «собачу тему», хочу звернути увагу вказаних органів і на те, що містом спацерують молоді люди із собаками бійцівських порід, не вдягаючи їм намордників. І це дуже небезпечно, бо наслідки нападу такого пса (ротвейлера чи інших чотирилапих «бійців») можуть бути набагато небезпечнішими, ніж від того собаки, котрий мене покусав. От за таке «вигулювання» треба штрафувати, бо і собаки, і поводирі на виду.
Розпитував Іван БАСАРАБ
ВІД РЕДАКЦІЇ. Тема безпритульних слів та їх жертв є постійною на шпальтах «Вісника Розділля». Утім, літа минають, інформація щораз поповнюється повідомленнями про чергові випадки, а вирішити проблему не вдається жодній владі. Щоправда, один добродій, який побажав не розголошувати його прізвище, пригадав як у місті боролися з цим явищем у перші роки міської влади нової історичної доби: «Тоді було простіше – надмір популяції безпритульних псів скорочували надійним способом: вночі їх відстрілювали мисливці. По секрету, аби ніхто не бачив. І спрацьовувало. Але я того не казав...». Хтозна, може і був якийсь схожий трафунок, можливо, коли в місто, подейкують, приблудила чи то пара вовків, чи то лисів. Але якби тепер хтось захотів так спробувати вирішити «собачу проблему», то такому «догхантеру» не позаздриш – і штрафами, і, можливо, по судах затягають так, щоб іншому, як кажуть, навіть думати про це не хотілося. Так що питання вирішення проблеми безпритульних псів слід вирішувати по закону…А поки що, схоже, слід, ідучи містом у справах (або просто прогулюючись), частіше озиратися вусібіч, аби уникнути підступного нападу «друга нашого меншого» – собаки…
