5 годин тому офіційне інтернет – представництво Президента України повідомило про те, що Президент Володимир Зеленський з нагоди Дня українського добровольця підписав указ № 97/2021, яким відзначив державними нагородами тих, хто виявив особисту мужність у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня відзначено 67 добровольців, з яких 64 – посмертно.
Серед нагороджених – члени Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», батальйонів територіальної оборони «Донбас», «Айдар» та ОУН. Також відзначено членів батальйонів патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ» і «Чернігів», Української добровольчої армії, диверсійно-розвідувального підрозділу «Патріот», Окремої добровольчої роти «Карпатська Січ».
«Слава героям-добровольцям, які у вирішальний час стали на захист нашої свободи та показали приклад нескореності для всієї України», – сказав Глава держави.
Текст указу президента «Вісник Розділля» публікує мовою оригіналу.
“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу постановляю нагородити орденом “За мужність” ІІІ ступеня:
АНДРЄЄВА Сергія Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
АРХІПОВА Василя Васильовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Донбас”;
АТАМАНЧУКА Андрія Вікторовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Айдар”;
АТАМАНЧУКА Романа Віталійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
АФАНАСЬЄВА Дмитра Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН;
БЕЛЕНЦЯ Андрія Анатолійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
БОДЯКА Андрія Олександровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ВЕЛИЧКА Володимира Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ВИШНЕВСЬКОГО Олега Анатолійовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Айдар”;
ВОЛОВИКА Всеволода Валентиновича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ВОЛОЩУКА Михайла Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ВОРОШИЛА Євгенія Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ГАРКАВЕНКА Євгена Миколайовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Айдар”;
ГОЛУБЄВА Олександра Володимировича – добровольця батальйону територіальної оборони “Айдар”;
ГОРБЕНКА Святослава Сергійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ГОРЯЧЕВСЬКОГО Олександра Олександровича (посмертно) – добровольця батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Шахтарськ”;
ДОВГОГО Костянтина Миколайовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ДУТЧАКА Юрія Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ДЯЧЕНКА Олександра Юрійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ЗЕБІНА Едуарда Миколайовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ІВАНИКА Володимира Васильовича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії;
КІРЕЄВА Антона Аркадійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
КОВАЛИШИНА Олега Ярославовича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Донбас”;
КОЗЛОВА Миколу Володимировича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Донбас”;
Дивіться також: “Дякую тим, хто пішов захищати свою країну від московитів у 2014 році, залишивши вдома дружин і дітей! – воїн ЗСУ про добровольців. ВIДЕО
КОЛЄСНІКОВА Дмитра Вадимовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
КОПИЛОВА Сергія Миколайовича – добровольця окремого диверсійно-розвідувального підрозділу “Патріот”;
КОСТЮКА Євгена Віталійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
КРАВЧЕНКА Сергія Вікторовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
КРИВИЧА Андрія Андрійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ЛАВКАЯ Василя Васильовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ЛИТОВЧЕНКА В’ячеслава Григоровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ЛОМЕЯ Дмитра Вікторовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ЛОСЯ Романа Миколайовича (посмертно) – добровольця батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Чернігів”;
ЛУЦІВА Андрія Зеноновича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії;
МАЛОЛІТНОГО Олександра Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
МАРТИНОВА Олександра Олександровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
МИРОШНИЧЕНКА Олексія Костянтиновича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Донбас”;
МІРОШНИЧЕНКА Меружа Валентиновича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ПАЛЬГУЄВА Олександра Сергійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
Дивіться також: Наєв привітав українських добровольців: “Ви першими, за покликом душі і серця, стали на захист України”. ВIДЕО
ПЕТРОСЯНА Оганеса Арутюновича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Айдар”;
ПЕТРУШОВА Олександра Валентиновича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ПІНЧУКА Олексія Леонідовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ПУГАЧОВА Олега Валентиновича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН;
РАЙХЕРТА Олександра Олександровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
РЯБЕНКА Дениса Володимировича (посмертно) – добровольця батальйону територіальної оборони “Донбас”;
САЄНКА Дмитра Олександровича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії;
СЕМАНИШИНА Григорія Петровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
СЕМЕРЯКА Ярослава Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
СІРЧЕНКА Андрія Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН;
СМОЛІНСЬКОГО Леоніда Денисовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
СТАНІСЛАВЕНКА Михайла Олександровича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
СТАТІЯ Володимира Михайловича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
СТЕФАНОВИЧА Віктора Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
СТЕФУРАКА Степана Степановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
СУМСЬКОГО Дмитра Михайловича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
СУСЛА Михайла Миколайовича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН;
СУХОВОГО Сергія Івановича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
Читайте також: Сьогодні в Україні відзначають День добровольця
ТАРАСЮКА Олега Андрійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ТКАЧЕНКА Сергія Вікторовича – добровольця батальйону територіальної оборони “Айдар”;
ФЕДЧИШИНА Анатолія Миколайовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ФЛЕРКА Миколу Олексійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ЧИРЦОВА Олександра Семеновича (посмертно) – добровольця Окремої добровольчої роти “Карпатська Січ”;
ШЕЛУДЬКА Володимира Олександровича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії;
ШЕМУРОВСЬКОГО Владислава Віталійовича (посмертно) – добровольця Української добровольчої армії;
ШЕПТИЦЬКОГО Ігоря Олексійовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ШИЛОВА Сергія Васильовича (посмертно) – добровольця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”;
ЮРГУ Андрія Володимировича (посмертно) – добровольця Добровольчого батальйону ОУН”.
***
«Так у житті трапляється – хтось у небо летить, а хтось залишається…»
(Із архіву «Вісника Розділля», 2 вересня 2016 року, №32)
26 серпня у Широкиному смертю хоробрих загинув 30-річний новорозділець, боєць окремого батальйону Української добровольчої армії «АРАТТА» Володимир ШЕЛУДЬКО
Понад 2 роки триває Вітчизняна війна з Росією – і цей факт вніс разючі, раніше невідомі зміни у буття кожного громадянина. Тому не злічити граней нових відчуттів дійсності, а головно – відчуттів своєї особистої ролі у нових реаліях, усвідомлення свого місця у цей тривожний і вирішальній для державності період історичної доби. І у кожного індивіда вони свої, неповторні, які спонукають до Дії – і кожен діє в міру свого призначення, в міру свого розуміння обов’язку. І не має жодного значення ні вік, ні професія, ні освіта, ні попередній спосіб життя…
Так постають Лицарі – спочатку щопта оборонців Рідної Землі, горстка нескорених . Так постає нова лава Героїв …За ними підіймаються і линуть у зону АТО захищати Україну батальйони і батальйони кращих синів народу. І вже ніхто не зупинить ідеї, час якої настав (Роман Шухевич).
Так гартується перемога, оплачена кров’ю і життям кращих з нас. «Так у житті трапляється – хтось у небо летить, а хтось залишається» (Святослав Вакарчук)…
Вже понад 2 роки війни кожен день завершую вечірнім переглядом інтернет – новин про події на фронті. І кожен вечір, за незначним винятком, ріжуть болем «сухі» рядки: «за минулу добу у зоні АТО один військовий загинув…»…
Напередодні минулої суботи, ввечері, 26 серпня, прочитав у ЗІКу коротку інформацію « У Широкиному снайпер застрелив волонтера з Львівщини». Затривожилась душа: таж там наші земляки у добробаті « Аратта», хорони їх Господи…».
Наступного дня їхав провідати стареньку матір у рідне село Голешів – щоб не спізнитися на вранішній автобус «Миколаїв – Рогатин», комп’ютер навіть не вмикав. Але тривога не минала. У переповненому, як завжди, салоні «маршрутки» знайомий стиха повідомив: «Рано у Інтернеті повідомили, що у Широкиному вбили новороздільця Володю Шелудька…». Звістка на мить відібрала мову, потім перепитав: «Точно новороздільця?». «Так, нашого, 1986 року народження, я його навіть по знимці упізнав…». Відразу постав в уяві образ матінки воїна–у чорній жалобній сукні, згорьованої, але шляхетної, якою віддавна запам,ятав Ольгу Ярославівну, заступника головного лікаря міської лікарні. П’єта – Скорботна Матір (Мікеланджело Буонароті)…Подумки співчував, не знаходячи потрібних слів…Раптово різонули вухо бадьорі російські пісні: «Под крилом самольота о чьом то пойот зєльоноєморє тайгі», за нею наступна весела пісенька Распутіної, ще одна російська «попса» – це молодий водій увімкнув ледь не на повну якесь еФеМ – радіо«на общепонятном». Зробити зауваження не було сил, далебі – далі зазвучали пісні українською…
Додому повернувся того ж дня –дізнавшись, що у Новий Розділ прийшло горе, матінка не наполягала, щоб залишився і скрасив її самотність «на Празник», 28 серпня…
Два наступних спекотних сумних дні – неділю, коли кортеж легендарного окремого батальйону «Аратта» у супроводі суворого автоконвою, де вирізнявся зрешечений ворожими кулями «джип», доставив у рідну квартиру на 8-му поверсі «китайської стіни» рідного міста «вантаж 200» з білим тілом воїна Володимира Шелудька, та коли біля під’їзду правилася поминальна панахида, а о 20.00 у міському греко- католицькому храмі – Парастас, та понеділок, коли усе місто проводжало у останню путь Героя – сотні й тисячі городян воздавали останні почесті Лицарю, гартуючи свій дух і волю прикладом земляка, якому б ще жити і жити.
Але він зробив вибір – «Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку – іди повинность ісправлять» (Іван Котляревський)…
Редакція глибоко сумує з приводу передчасного відходу у Вічність захисника Вітчизни Володимира Шелудька і висловлює щирі співчуття матері, сім’ї, родині та близьким Героя. Герої не вмирають – вмирають вороги!
У вінок світлої пам’яті Володимира Шелудька подаємо витяги із виступів, які прозвучали на поминальній Панахиді та похоронній процесії. У них – не тільки співчуття родині, біль, шана і захоплення особистістю Володимира, а й злободенна неприхована панорама сучасного зрізу буття, невідомі досі факти про легендарний батальйон “АРАТТА”, який очолює наш земляк Андрій ГЕРГЕРТ на псевдо “ЧЕРВЕНЬ”.
Хох
В неділю тільки декілька годин труна із тілом Володимира знаходилась у батьківській квартирі, а потім – у міському храмі УГКЦ аж до поминального Богослужіння у понеділок. Його відправляв єпископ Стрийської єпархії УГКЦ владика Богдан Манишин, а загалом взяло участь, окрім отців міських церков, понад 20 священиків. Неперервну ні на мить прощальну вахту біля тіла покійного несли бойові побратими Володимира, які прибули з усієї України. На Парастас, який почався о 20.00, здавалося, що прийшло усе місто. Стільки ж люду було і у понеділок, тисячі городян, коли центральним проспекти Шевченка з храму йшла процесія на цвинтар, вклякали плачучи на коліна, прощаючись із Героєм.
Наскрізноюідеєю цих журливих днів поминання і проводів у Вічність полеглого воїна – земляка були ще у біблейні часи викарбувані вірою і жертовністю наріжні християнські істини. У проникливому слові про Володимира владика Богдан Манишин, навів слова Ісуса Христа « І багато з перших стануть останніми, а останні першими». І пояснив, що кожна людина, яка вірує, але ще до часу не усвідомлює свого призначення, в певний момент стає свідомою цього і достойно виконує свою місію. «Так однозначно можна сказати і про чин Володимира Шелудька. Символічно й те, що поховальний обряд Героя, зокрема, і Парастас, здійснюється у день Успіння Пресвятої Богородиці, яка без мук і болю, немов у сні, пішла з земного життя. Бо виконувала своє призначення, – сказав Владика.
Так само виконав своє призначення й Володимир, безстрашно кинувшись на допомогу друзям по зброї – тому його загибель є святою. Про цю високу місію говорив і старший капелан Стрийської єпархії УГКЦ о. Ростислав Височан ( також, як і Владика, наш земляк), нагадавши скорботній громаді цитату з Біблії «Немає любові більшої від любові того, хто віддає за друзів душу свою» (Івана 15:13). Отець Ростислав доповнив, що він часто бував у зоні АТО, у Широкиному зокрема, і особисто переконався, яким вірним другом для бойових побратимів був Володимир. Вручаючи матері героя медаль від служби капеланів Стрийської єпархії УГКЦ, отець наголосив, що відзнака є визнанням військової доблесті Володимира.
Хох
Андрій МЕЛЕШКО, міський голова.
.
Два дні Новий Розділ тяжко сумує з приводу смерті нашого побратима, нашого героя Шелудько Володимира. Сталося те, що відлуння тої безглуздої війни , як її ще називають – “АТО” , “гібридна війна”, – як зміїне жало дістало наше місто, дістало кожне наше серце. Всі ми дуже сумуємо з приводу цієї події, наші серця наповнені смутком. У неділю із болем, гордістю, і з жалем ми дивилися на те, як всі діти, всі мешканці міста стояли на колінах, зустрічаючи свого героя. І ми всі, тут присутні, не маємо право забути Володю. Він є нашим героєм, він безкорисливо, за покликом серця брав участь у боротьбі проти ворога. У ці скорботні дні важко знайти слова співчуття для родини, для побратимів. Володя на сході України був як у другій своїй сім’ї, він знайшов там щирих друзів. І там він загинув на передньому краї лінії розмежування…
Як пояснити матері, донечці, дружині, що більше не буде сина, як пояснити, що більше не буде в їхній сім’ї батька, чоловіка? Важко, важко на серці, важко висловити свій смуток, але хочеться подякувати матері за те, що виховала справжнього героя України, якого ми тут сьогодні зібрались провести в останню путь. Хочу запевнити всіх, що Новий Розділ не забуде подвигу Володимира, не забудемо цього дня – і ця подія буде в кожного в нас в серці до кінця наших років життя.
Також ще раз хочу нагадати, про що вже говорили промовці в церкві, зокрема єпископ Стрийської єпархії УГКЦ владика Богдан Манишин та старший капелан єпархії отець Ростислав Височан: дорогі новороздільці, не забуваймо, що сьогодні дійсно йде війна, гинуть люди і ми повинні долучитися до цієї боротьби. Хто як може: хто щирою молитвою за тих бійців. що стоять на кордонах і захищають наше мирне життя , а хто, можливо, надаючи матеріальну допомогу , а ще, хто може фізично захищати незалежність держави, то треба вступати у військові підрозділи захисників Вітчизни.
Я знаю, що пройде буквально тиждень, два, десять чи більше днів і частина людей, можливо, призабуде цю подію. Але більшість з нас цього ніколи не забуде – стільки пролитих сліз у Новому Роздолі я ще не бачив. Ще раз хочу подякувати мамі, що виростила такого героя, висловити своє співчуття Ользі Ярославівні, сім’ї загиблого воїна – дружині, бабусі, донечці. Також запевнити, що Новий Розділ завжди пам’ятатиме про Володю. Хай земля тобі буде пухом, друже Володимире! Герої не вмирають, слава героям і слава Україні! Героям слава.
Микола ПШИК, начальник штабу 8-го окремого батальйону УДА «Аратта»
Шановні новороздільці, всечесні отці, скорботна родино! Сьогодні ми прощаємося з нашим побратимом, молодим бійцем, якому 9 серпня виповнилося тільки 30 років. А 21 серпня 2015 року Володимир вступив до лав 8-го окремого батальйону «Аратта». Відтоді він з честю та гордістю захищав нашу землю. Попрощатися з Володимиром на псевдо «Карась» сьогодні приїхали бойові побратими з усієї України: з Одеси, Хмельницького, Чернігова, з Черкащини, Донеччини. З ними він до кінця виконав свій обов’язок.
Валентина БАЗИЛЮК, керівник волонтерської групи з Хмельницького, яка підтримує батальйон УДА “АРАТТА”
Дорога українська родино, дорогі побратими, дорогі брати і сестри, дорогі воїни. Сьогодні ми прощаємось із Володимиром і сьогодні я разом з своїми побратимами “араттівцями” і волонтерами, які разом їздили зі мною у Широкине, не боячись нікого і нічого прийшли віддати шану гідному сину України і низько вклонитися цій родині, цій матері, дружині маленькій донечці, батькові, і вклонитися всім побратимам за такого воїна, воїна світла і добра. Душа переповнена болем , смутком і водночас гордістю , тому що є такі воїни , є така Добровольча українська армія: їх не треба кликати у військо, їх не треба ловити з повістками – вони за покликом своєї душі боронять нашу Батьківщину з перших днів Майдану, з перших днів війни вони там. вони – на кордонах, не ховаючись під спідниці матерів, не сидять по кабаках, як інші. Про це колись мовив ще Петлюра: Не бійся московських вошей, а бійся українських гнид.
Часто запитують: а що це за така армія – Українська добровольча ? Відповідаю: наші кращі доньки там, наші кращі сини – там, наші побратими кращі –там! Я це знаю не за чутками, я прикипіла до вас душею, я з вами поруч з перших днів. Бачачи вашу відвагу і безстрашність, витривалість у суворих умовах, я дала собі слово перед Богом, слово і перед Вами: ми Вас не залишимо наодинці з труднощами. Хмельницька земля, Поліська земля вас не залишить. Скільки вистачить сил, будемо працювати, будемо поруч. Що зможемо, то будемо робити, не піддавайтеся на ті провокаційні, підступні слова – “втомилися”, “розчарувалися”. Немає таких і не має бути! Бо тільки допустите таку думку, що втомилися, тільки опустите одну руку, то друга рука з автоматом сама опуститься.
Сьогодні я горджуся вами, бійці 8-го окремого батальйону “Аратта”, вам окремо низький уклін. І низький уклін родині загиблого. І що я вас попрошу: з кожним днем всі до нас звертаються – як там, на передовій, чи зможемо здужати озброєного до зубів, оснащеного найсучаснішою бойовою технікою ворога? Зможемо – якщо станемо разом проти російської армії та наймитів. З кожним днем ми маємо ставати все міцнішими і загартованішими. З кожним днем ми маємо ставати як сталь, щоб спасти Україну. І заради України ми маємо бути об’єднані у цьому кулаці. І ви для мене, Добровольча арміє, кожен, хто там на бойовому посту знаходиться знаходиться, хто тут, ви для мене кожен – легенда. Ви для мене і моїх побратимів, які приїхали і сьогодні поруч зі мною, ви для нас живі герої. Певно, не треба згадувати героїв, коли помирають, а треба бачити героїв серед нас і шанувати.
Слава Україні!
Галина ОДНОРІГ, голова волонтерської групи Маіріуполя
Сьогодні герой Володимир був нагороджений медаллю міста Маріуполь.
Ми, військові волонтери з Маріуполя, приїхали сьогодні сюди за півтори тисячі кілометрів подякувати і подивитися в очі всім вашим матерям, жінкам, батькам, братам та сестрам за те, що відправляєте до нас на схід, до Маріуполя своїх найрідніших, своїх найдорожчих захищати кордони нашого міста. Ми третій рік живемо на війні, щоразу, коли ми прокидаємось зранку від пострілів і вибухів в Широкиному , в цю мить в мене постає тільки одне прохання до Бога: щоб все було добре, щоб всі були живі, всі були здорові. Але це війна, і на війні є, на жаль, втрати. Це не громадянська війна, як кажуть кремлівські пропагандисти. У нас нема громадянської війни, ми всі разом, ми всі побратими. Схід і Захід – ми об’єднані, об’єдналися і будемо завжди разом відстоювати і оберігати наше місто від ворога, який сьогодні хоче забрати всю нашу країну , всю нашу Україну. І ви всі повинні зрозуміти, що Маріуполь – це сьогодні кордон, що Широкино – це таке місто, у якому українські бійці вже третій рік не дають спокою тій вражій наволочі. Я окремо хочу подякувати “Аратті”, комбату Андрію Червню. Всім хлопцям, які з цього міста третій рік поруч з нами, захищають і обороняють наше місто. Але наше завдання сьогодні – це донести цілій Україні, що у нас насправді йде війна. Щоб у нас не було так, що, вибачайте, половина країни плаче, а половина країни скаче. У нас одна біда, одне горе, одне на всіх, ми одна велика сім’я і я дуже вдячна всім, хто виховує таких справжніх патріотів.
Слава нації, смерть ворогам.
Андрій ГЕРГЕРТ на псевдо “Червень”, командир 8-го окремого батальйону УДА “Аратта”
.
Слава Ісусу Христу, Слава навіки Богу.
Знову прийшов час нам сьогодні захищати нашу землю, як приходив час нашим дідам, прадідам. В нашій історії ми 25 раз воюємо з російською імперією. Це не перша, не друга, це 25 по рахунку війна І цей відважний хлопець Володя, і ці 30 бійців, які є основою 8 –го батальйону – ми всі звідси родом, я сам з Ілова, народився в Новому Роздолі. Це основа нашого підрозділу.
Так сталося, що ми не можемо афішувати себе на передовій . З початку цієї війни, після Майдану, ми були і залишаємось безстатусним підрозділом на цій війні і на сьогоднішній день Українська добровольча армія під проводом провідника Дмитра Яроша і батальйони – це єдині підрозділи, які не отримують жодних компенсацій, грошей і соціального захисту. Наш вибір є очевидний, тому що є недовіра до влади, але про говоритимемо пізніше при інших обставинах. Бо зараз треба воювати з ворогом. Сьогодні, навіть коли ми з вами проводжаємо у останню путь земляка, Широкине ворог бомбить. Щоб ви зрозуміли, там зараз також є новороздільці в окопах, на тому саму місці, де загинув Володя. Моліться за те, щоб всі повернулися живими і здоровими. Під час Другої світової в Україні війну не було такого, де на одному місці так довго можуть відбуватися бойові дії. На сьогодні Широкино третій рік тримає свої позиції і велика подяка хлопцям з Нового Роздолу, з Львівщини, які тримають ці рубежі. Вони виховані, сміливі, вмотивовані, мені з ними легко розмовляти, воювати.
Коли я кажу, що ми повинні жити в пам’ять про загиблих, більше семи тисяч загиблих на цій землі, більше 15 тисяч покалічених на цій війні, прошу просто відчуйте, що відбувається насправді, і згуртуйтеся. Сьогодні я бачив велику сім’ю під назвою Новороздільська громада, сьогодні я відчуваю, що ми всі разом. Будьмо разом не тільки в цей день, а й надалі. Повірте, ми збережемо і захистимо українську землю, а батальйон “Аратта” є фактором на цій війні.
Андрій КОПИЧИН на псевдо “Марадона”, командир роти батальйону “Аратта”, безпосередній командир Володимира Шелудька на псевдо “Карась”
Ще раз хочу подякувати мамі, бабці, дружині за такого бійця. Всі ми запам’ятаємо Володимира як безвідмовного воїна . Якщо щось не вдавалось, то його звичною фразою була “ Зараз щось придумаємо, зараз ми зробимо”. А коли запитували: “Як ти це зробиш – нема того, того?”, то Володя неодмінно відповідав: “ Зараз щось придумаємо, зараз ми зробимо.” Пам’ятайте про нього завжди.
Від себе хочу розповісти, думаю, що родина, земляки мають право це знати, як пройшли останні хвилини життя Володі, як він загинув. Наш підрозділ разом з 36-ою ДШБ морської піхоти, який знаходиться від на відстані 100-150 метрів, утримує ряд позицій в селі Широкине. І коли Володимир, який ніс спостереження позицій ворога, почув що на позиціях морської піхоти відбувається бій, відбувається маневр ворога, він відразу, не задумуючись, а Володимир таким запальним був за характером , взяв зброю і побіг на допомогу «морпіхам». І там його скосила куля ворожого снайпера. Я розумію, що нам всім не стане легше від того, але скажу, що в цей час, поки ми тут стоїмо, вже відбуваються контрзаходи по знищенню снайперської російської групи, яка і вбила нашого побратима. Там, в Широкиному, зараз знаходиться частина наших бійців, які не змогли приїхати, – вони теж передають низький уклін сім’ї, мамі, сумують разом з нами . Також сумують з нами і передають уклін підрозділи, які несуть бойову службу під Маріуполем: це 36-та ДШБ морської піхоти, 54- й розвідбат, 131 – й розвідбат ЗСУ, батальйони «Азов», УНСО – вони всі з нами, з родиною загиблого.
Слава Україні , Героям слава!
Підготував Іван БАСАРАБ,
фото отця Романа ШТІГЕРА
