0.8 C
Lviv
02.03.2021
Новороздільська ОТГ

З 45-річчям, славний заводе «Карпати»! Усьому колективу – успіхів і гараздів!

“І я там працював…”  –  приємно війнув на хвилі пам’яті спогад про роботу на заводі «Карпати», якому сьогодні виповнилося рівно 45 років від дня офіційного вводу в експлуатацію. Немов у калейдоскопі згадалися 70- ті, коли вперше переступив прохідну підприємства і поповнив робітничі ряди бригади з ремонту гірничо – рудного обладнання, очолюваної повсякчас оптимістично налаштованим Василем Миколайовичем Матвійчуком, світла йому пам’ять. До речі, нас, новороздільців, у колективі було, як кажуть, на пальцях однієї руки перерахувати, бо основу складали – молоді і вмотивовані вихідці із навколишніх сіл, Жидачівщини та Рогатинщини. Переважно вже сімейні та із досвідом роботи (хто із виробничим, хто із колгоспним, хто із  ще бозна яким), вони енергійно  взялися слюсарувати, зварювати, пропонувати, у який спосіб краще виконати поставлене перед бригадою завдання. І узятий ритм навряд чи був вмотивований  прагненням бути переможцем чергового «соціалістичного змагання» з нагоди чергового з’їзду КПРС чи річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Передовсім діяв принцип: швидше і краще зробив –  більше заробив! А ще – можливість отримати від підприємства квартиру у черговому будинку, який споруджувало підприємство. Так «варяги» ставали новороздільцями.

. Щоправда, через майже рік роботи я пішов на навчання у «вуз», але із своєю «бригадою» зв’язків не поривав. І досі при випадкових зустрічах з теплотою згадуємо ті часи. Нас все менше і менше…

 Гай – гай, незабутні роки. Коли і ми, і дерева в Новому Роздолі були молодими, а завод «Карпати» – взагалі однорічним … гігантом, що стрімко ріс і розвивався.

Докладну книгу про становлення та досягнення підприємства восени 2020-го року написав директор Ростислав Гапатин (витяги з книги «Сучасний вагонобудівний завод. 45 років. Дослідно – механічний завод «Карпати» вже понад місяць друкуються у «Віснику Розділля». З нагоди ювілею, подаємо фрагмент документального видання , у якому йдеться про перші згадки про підприємство та офіційний Наказ по Міністерству хімічної промисловості СРСР №110 від 23 лютого 1976р. про ввід в експлуатацію Ремонтно-механічного заводу гірничо-хімічних підприємств»:     

«Найперша документальна згадка про завод сягає в 1965 р., коли згідно технічного завдання Міністерства Хімічної промисловості СРСР, Ставропольський інститут «Промстройпроект» м. П’ятигорськ, розпочав роботи по вивченню геолого – природничих, економіко-промислових та соціально-етнічних чинників для проектування «Ремонтно – механической базы горно-химических предприятий». В процесі вивчення саме цих складових проекту, враховуючи ситуацію з машинобудівним комплексом регіону, Інститут – проектант чітко визначився і запроектував не просто ремонтну базу, а повномасштабне, самостійне, повнооснащене машинобудівне підприємство. “Ставрополь Промпроект”, за всю свою історію, спроектував і по його документації було побудовано всього 4 однотипних заводи на території СРСР. Кожен з них будувався для потреб як певного регіону, так, і насамперед, для потреб певного гіганта хімічного виробництва:

  1. 1. Завод в м. Тольятті (Росія) – збудований для обслуговування Виробничого Об’єднання “Азот”.
  2. 2. Завод в м. Кінгісепп (Росія) – збудований для обслуговування Виробничого Об’єднання “Апатити”.
  3. 3. Завод в м. Новий Розділ (Україна) – збудований для обслуговування Виробничих Об’єднань РДГХП “Сірка” та “Яворів Сірка”.
  • 4. Завод в м. Солігорськ (Білорусь) – збудований для обслуговування Виробничого Об’єднання “Білоруськалій”.

Проект Ставропольського інституту був великомасштабним. Він, крім будівництва виробничих корпусів, які повинні були запускатися в експлуатацію в чотири етапи, передбачав побудову житлово-побутового комплексу, відпочинкових територій і об’єктів дозвілля.

Найперша, початкова, або, як кажуть в народі, зародкова версія нашого заводу сягає в березень 1974 року , коли була створена «Дирекция строящегося Ремонтно-механического завода горно-химических предприятий». Першим директором заводу був Танюк Михайло Гнатович.

Найпершими працівниками майбутнього заводу, окрім призначеного на посаду директора М. Танюка, були сорок вісім працівників, прізвища яких занесені в єдину алфавітну книгу Дирекції заводу . Будівництво тривало повних два роки. Фотографії тодішнього часу показують етапи формування будівельного майданчика, закладки свайного поля, формування перших прогонів головного виробничого корпусу, допоміжних виробництв та інженерних блоків.

Результатом, чи, як кажуть, квінтесенцією роботи Дирекції став наказ по Міністерству хімічної промисловості СРСР від 31.01.1976р. за №58 «Про затвердження акту Державної приймальної комісії  і, як логічне завершення розпочатої процедури, Наказ №110 від 23 лютого 1976р. про ввід в експлуатацію Ремонтно-механічного заводу гірничо-хімічних підприємств».

ххх 

У наступному числі «Вісника Розділля» від 26 лютого – див. продовження, зокрема, розділ про поступ та радикальні зміни, яких зазнав завод з осені 2016р. після викупу контрольного пакету акцій Анатолієм Дмитровичем АЛЄКСЄЄНКОМ. 

Іван БАСАРАБ   

Схожі повідомлення

“Пряникове Різдво” – “новороздільське кіно”

admin2

Мобінг: мотиви – ниці, завдані страждання – глибокі!

admin3

Цікава ініціатива – вартує скористатися

admin2

Приємний початок весни для 8 мільйонів людей: з 1 березня стартувала індексація пенсій

admin3

Новороздільська ОТГ у рейтингу кращих громад Львівщини

admin2

“EVERSONG” знову отримала ГРАН-ПРІ

admin2

Залишити коментар