Російська Федерація здійнює зміщення уваги із ситуації власне на Донбасі на міжнародний та внутрішньоукраїнський контекст війни. У цей же час українська тематика в інформаційному просторі РФ перетворюється на складову ширшої кампанії — підготовки населення Росії до тривалої конфронтації із Заходом, незалежно від питання Криму та ситуації на Донбасі.
З одного боку, Росія позиціюється як єдиний послідовний учасник мирного процесу, який докладає зусиль, щоби переконати інших учасників нормандського формату — Німеччину та Францію стати на незалежну від США позицію та змусити Україну дотримуватися умов миру. Зростає кількість сюжетів, присвячених європейським політикам і політичним силам, які виступають за зняття санкцій із Росії та відновлення співпраці; гіперболізується негативний вплив на ЄС російських контрсанкцій. Пропагандисти штучно розкручують значення часових рамок мирного Мінського процесу: або до кінця 2015 року Україна виконує політичні вимоги і проводить конституційну реформу, що визнає «особливий статус» Донбасу, або «самопроголошені республіки» починають діяти. При цьому розглядаються варіанти «звільнення» всієї території Донецької та Луганської областей від українських військ і курс на самостійне існування.
З іншого боку, починаючи з березня 2015-го й надалі особлива увагу приділяється дискредитації українського президента як члена нормандської четвірки та учасника мирних переговорів. Наприклад, у зв’язку із зіткненням бійців «Правого сектору» із озброєним угрупованням народного депутата на Закарпатті російські ЗМІ починають пророкувати швидкий збройний переворот у Києві, а ватажки сепаратистів закликають «правосеків» домовитися про мир та розподіл сфер впливу в Україні. Кульмінація цієї кампанії — криваве зіткнення під стінами Верховної Ради 31 серпня під час голосування в першому читанні змін до Конституції, які передбачають особливий статус для окремих районів Донецької та Луганської областей. До того ж події 31 серпня Путін витлумачив як нездатність України виконувати Мінські домовленості, й цю тезу підхоплюють і продовжують тиражувати аж до березня 2017 року всі центральні російські телеканали та видання.
Головний підсумок інформаційної активності РФ — нав’язування глядачам і читачам думки про те, що «самопроголошені республіки» не будуть віддані на відкуп Україні під тиском Заходу і що «ДНР/ЛНР» дедалі більше схожі на інші невизнані держави на кшталт Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії, які фактично перебувають під захистом Росії.
