Ще одна болюча втрата для Новороздільської громади. І особливо боляче, бо загиблим воїном є молода тридцятирічна жінка. Жінка і війна. Речі, здається, несумісні. І разом з тим так багато Захисниць стають на прю з ворогом нарівні з чоловіками, і все частіше появляються повідомлення про загибель Захисниць, і особливим болем пронизує розуміння, що їх діточки ніколи не зможуть пригорнутися до мами…
БОЖЕЙКО КАТЕРИНА ВІТАЛІЇВНА народилася 20 жовтня 1996 року у Львові і була другою дитиною у багатодітній сім’ї. Оксана і Віталій виховували уже старшого на рік сина Володимира, а ще через шість років у Каті народилися сестрички Діана і Анастасія.
Певний час велика сім’я мешкала у селі Деревня Жовківського району, де дівчинка і пішла навчатися у школу. А з 5-го класу уже перейшла у львівську школу №48, бо замешкала сім’я Кардашів на вул. Володимира Великого.
Після школи Катя опановувала ази професії кухаря у львівському професійному коледжі готельно-туристичного та ресторанного сервісу.
Молодою вийшла заміж і того ж 2014 року народився первісток Ростислав. Зі Львова молоде подружжя поїхало жити у Маневичі на Волині. Там народилося ще троє синочків. Свою жіночу і материнську місію Катерина виконала сповна. Як і місію українки, берегині, захисниці… Такою вона була по життю – жвавою, активною і завжди позитивною та усміхненою. Її щира широка посмішка запам’яталася всім, такою являється і у снах рідним.





«Катя завжди була дуже смілива і швидка, – розповідає мама. – Пригадую, як приїжджала до них в Малевичі, тож і діти маленькі, а вона сама давала їм раду, і водночас бралася за будь-яку роботу: чи замок полагодити, чи розетку поміняти. А що буду чекати – сама зроблю, звично посміхалася».
Білик Оксана, Катіна учителька із школи у с. Деревня, так чуттєво написала про свою ученицю: «Катя… Назавжди молода, усміхнена і неймовірно сильна. Вона була тією ученицею, яка запалювала все навколо своєю енергією. Весела, бойова, з незламним стрижнем усередині та чіткою ціллю в житті — вона ніколи не боялася труднощів. Катерина віддала найдорожче — своє життя за волю України. Біль втрати невимовний, але гордість за її подвиг — безмежна. Ти житимеш у наших серцях, поки вони б’ються. Спи спокійно, наша відважна Героїня. Слава Тобі і вічна пам’ять!».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Катя була вагітна найменшим, але дуже часто і наполегливо повторяла, що піде захищати країну і своїх дітей. З кумою багато волонтерили. І 4 грудня 2024 року таки зреалізувала своє покликання – стала на захист батьківщини. У званні солдата проходила службу на посаді навідника 3-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини А5003. Вчилася на снайпера.
Постійно на зв’язку з батьками і синочками. Найменший захоплено розповідав, що мама їздить на танку. Катя ніколи ні на що не скаржилася.

Загинула військовослужбовиця 24 травня 2025 року, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Юнакіївка Сумської області. З того часу вважалася зниклою безвісти.
Коли Катю оголосили зниклою безвісти, її батьки зрозуміли, що хлопці будуть жити з ними (бо їх тато сказав, що поїде заробляти синам, а сам зник: практично не дзвонив, не забезпечував і жодного разу не приїхав до дітей. Горе-тата позбавили батьківських прав. Навіть на похорон мами своїх дітей не приїхав, а на дзвінок відповів – я на роботі, зайнятий). Було зрозуміло, що замешкати у маленькій квартирі шістьом буде складно, тому й, продавши житло, переїхали до Нового Роздолу, придбавши тут більше помешкання.
Тато Катерини, який до того уже служив два з половиною роки у 42-й бригаді, оформивши опікунство над внуками, звільнився зі служби.
Хлопці ростуть спокійні, виховані, дисципліновані, скромні, невимогливі, чемні – так їх мама виховала, продовжує розповідати Катіна мама Оксана. Так дідусь і бабуся виховують своїх внуків. Добре навчаються, Роман є найкращим учнем з математики в класі. Один одного хлопці підтримують, дружні дуже.
І тільки у 2026 році, нещодавно, загибель Катерини Божейко підтвердила медекспертиза, проведена фахівцями-медиками відповідного підрозділу ЗСУ.
9 листопада, Новороздільська громада попрощалася з Божейко Катериною Віталіївною. Жителі громади зустріли полеглу Захисницю на Алеї Героїв. У храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбулися парастас та чин похорону.
У Катерини залишилися сини – 12-річний Ростислав, 11-річний Роман, 7-річний Богдан і 4-річний Назар, батьки Оксана і Віталій, сестри Діана і Анастасія, брат Володимир, хресна Наталія, родина, побратими.
Поховали Катерину на Малехівському кладовищі.
Катерина була молодою мамою та Захисницею України. Її загибель стала тяжкою втратою для рідних, близьких та всієї громади.
Висловлюємо щирі співчуття батькам, синочкам, усім рідним та близьким Катерини. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови у скорботі.
Вічна пам’ять і шана Захисниці України!

Віра ВЛАСЮК