Новороздільська громада з глибоким сумом повідомила про підтвердження загибелі нашого Захисника — Ігоря САГАЙДАКА.
27-річний солдат Ігор Сагайдак із 24 січня 2025 року вважався зниклим безвісти. Рідні та громада до останнього сподівалися на добрі новини. На жаль, у процесі проведення ідентифікації тіл було офіційно встановлено факт його загибелі.
Ігор Сагайдак загинув 24 січня 2025 року поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області внаслідок мінометного обстрілу противника.
Ігор неодноразово збирався провідати маму, яка кілька років тому, одружившись із військовослужбовцем з Донеччини, оселилася у Новому Роздолі. І приїхав 1 квітня … на місце останнього спочинку.
Народився Ігор 28 серпня 1998 року у с. Кам’яне Лебединського району Сумської області. Потім його сім’я перебралася у с. Книшівка Миргородського району Полтавської області, де і навчався в школі, потім продовжив навчання у професійному аграрному ліцеї в сусідньому с. Веприк, здобувши фах слюсаря з ремонту транспортних засобів.
Спеціаліст був, як мовиться, на всі руки – і зваркою по металу займався, і на будові усе вмів до ладу зробити, і вдома у всьому допомагав. Деякий час їздив на заробітки до Києва, працював зварником. Проте, попри технічну освіту, Ігор був і творчо обдарованим хлопчиною: дуже любив музику, а також гарно малював і під час навчання отримував перемоги на різних художніх конкурсах.
Воїн став до лав війська у жовтні 2024 року. Спочатку проходив навчання на Чернігівщині. Служив у 95-й ОДШБр, «Житомирській» бригаді. Після навчання направили на Сумщину, воювали на Курщині, тож недовгим був бойовий шлях молодого воїна у жорстоких боях.
Розповідав мало, щоб мама зайве не хвилювалася, здебільшого про побутові будні: мовляв, живемо у покинутих будинках, їсти собі самі готують. Навіть один час лікувався у госпіталі – мав осколкові поранення, але про це мама дізналася уже набагато пізніше і випадково.
Хоча загалом Ігор був дуже товариський і комунікабельний: коли разом з речами зниклого безвісти воїна мамі повернули і телефон сина, то телефонували багато його друзів, хлопців і дівчат, побратимів і друзів з цивільного життя, бо ж не знали, де подівся, чому пропав зі зв’язку…
Бувало, виходив на передову: по 10 чи й більше днів без зв’язку – найважчі дні були для мами. Після одного такого «виходу» після кількох днів «зловісного мовчання», у січні 2025-го Надії зателефонували з частини, що воїн І. Сагайдак пропав безвісти.
Їздила здавати ДНК, зв’язувалася з волонтерськими організаціями, з пошуковими організаціями, переглядала відео з полоненими, можливо, знайдеться.
Але зателефонували кілька тижнів тому (імовірно, після обміну тілами, розмірковує мама), тобто через рік і два місяці з часу останнього бою сина, і повідомили про співпадіння ДНК.
Кортеж з тілом загиблого воїна Сагайдака Ігора Олександровича прибув до Нового Роздолу 1 квітня: після зустрічі на Алеї Героїв у церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбувся парастас та чин похорону.
Важка мамі випала доля – хоронити своїх дітей. Трохи більше року тому померла її дочка у віці 32 роки, залишивши трирічну онуку, яка мешкає з татом на Полтавщині.
Похований Ігор Сагайдак на Алеї Героїв на Малехівському кладовищі.
У воїна залишилися мама Надія, брат Євген, друзі, побратими.
Молодий захисник назавжди залишиться у нашій пам’яті як мужній воїн, вірний побратим і справжній патріот України. І новороздільська земля назавжди оберігатиме його вічний сон, бо за неї, за українську землю і віддав найдорожче – молоде життя.
Вічна пам’ять і слава Герою.
