Насамперед зізнаюся, що про Чин похорону воїна Ігоря Труша, який відбувся сьогодні, дізнався випадково – учора ввечері переглядаючи Фейсбук. Там і натрапив на повідомлення на сторінці “Підслухано Новий Розділ”, у якому син покійного Василь із сумом написав: “Рідні, друзі, односельчани і знайомі-сьогодні буде проводитись парастас у церкві святого Миколая, о 19:30годині, в місті Новий Розділ! Завтра об 11 годині відбудеться чин похорону за Труш Ігорем Васильовичем 1967року народження! Учасником АТО і учасник бойових дій після повномасштабного вторгнення! Вічна пам’ять моєму татові, і воїнові ЗСУ“.
Так і не встиг дізнатися, з яких причин воїна, який помер у так званому малосімейному гуртожитку, де крайнім часом жив Ігор, проводжають у останню путь без належних військових почестей, зате у сумну годину Чину похорону, який відправляли у храмі Святителя Миколая ПЦУ священики – батько і син Ростислав та Юліан Миги, почув щирі відгуки про Ігоря Труша – скромну і працьовиту людину непростої долі, який жив посеред нас, але двічі , коли віроломний російський ворог вдерся в Україну, аби знищити Державу і український народ, він добровільно пішов захищати Вітчизну. Мабуть, таки під час проходження служби щось та сталося з воїном Ігорем (про це якось намагався своїми словами пояснити вашому автору його брат Володимир), але, як кажуть, не суди ближнього…Війна – річ жорстока, вбивча і не завжди справедлива…
Отож, спочивай з миром, воїне – земляче!…
У вінок світлої пам’яті Ігоря Труша – «афганця», учасника АТО, захисника України від широкомасштабного російського вторгнення, патріота, відважного воїна і добру людину подаємо ці щирі відгуки…
ВОЛОДИМИР, брат воїна: Ми виросли у багатодітній сім’ї, я, старший брат, Ігор та сестра Катерина. Наші батьки, а жили ми у Берездівцях, змалку привчали нас до праці, поваги до старших, бути чесними і віруючими українцями. По закінченні школи, здобувши фах механізатора широкого профілю, трохи працював у колгоспі, згодом – на виробництві. Коли прийшла пора виконувати військовий обов’язок, Ігор з радістю отримав повістку, бо тоді вважалося, що кожен чоловік повинен служити у війську. Хоча служити братові довелося у «гарячих» точках Афганістану.
Після демобілізації Ігор невдовзі одружився з дівчиною із сусіднього села Піддністряни, у молодого подружжя народилося двоє дітей – донечка Наталя та син Василь. Племінниця вийшла заміж за мешканця Закарпатської області, там, у Міжгір’ї, і живуть з діточками. Племінник Василь – живе і працює у Львові. На жаль, подружнє життя брата Ігоря з роками не склалося, отож сім’я розпалася.
Додам, що певний час він працював машиністом екскаватора у гірничому цеху (Руднику) РДГХП «Сірка».
Коли у 2014 розпочалася російська агресія на Донбас і були створені проросійські незаконні ЛНР – ДНР, Ігор зголосився добровольцем. Згодом повернувся до мирного життя і праці. Оскільки не мав постійного житла, часто зупинявся у мене.
Що сказати, видно, що за характером брат був бійцем, хоча за вдачею добрим і зичливим. Тож я не здивувався, що невдовзі після широкомасштабного російського вторгнення, Ігор знову пішов служити у лави Збройних Сил. Знаю, що за бойові заслуги брат відзначений нагородами…
Віра ПІДКОВИЧ, економіст гірничого цеху РДГХП «Сірка»:
-Ігор Васильович працював у нашому цеху екскаваторником. До речі, тут трудився і його старший брат Володимир Манащук. Обоє були дуже фаховими спеціалістами, а ще доброзичливими і щирими людьми. Ці риси відзначали усі, кому доводилося працювати з Ігорем та Володимиром.
У 2014 році, коли перемогла Революція Гідності, росія, спочатку анексувавши Крим, приховано і явно почала окупацію Донбасу, прикриваючи свою агресію підтримкою сепаратисті ДНР/ЛНР, які обрали проросійський курс. В той час на захист Держави у армію зголосилося багато добровольців. І нам, працівникам цеху, було приємно дізнатися , що Ігор Труш також пішов у служити у ЗСУ добровольцем. У армії Ігор був танкістом. Перед широкомасштабним вторгненням Росії ми інколи випадково зустрічалися у Новому Роздолі. Ми з приємністю спілкувалися, згадували роки спільної роботи на виробництві. До слова, Ігор ніколи не нарікав на свою долю, був оптимістом.
Знову ж таки, з початку вторгнення росії 24 лютого 2024 року Ігор Труш знову пішов добровольцем захищати рідну землю від агресорів. І так якось раптово обірвалося Ігореве життя. Вічна йому пам’ять…
* * *
Під час Чину похорону воїн Ігор Труш устами священника Ростислава МИГИ попрощався з рідними і близькими:
” 15 листопада на 57 році обірвалось життя прекрасного тата, люблячого дідуся і світлого воїна Ігоря Труша. Народився він в селі Берездівці у багатодітній сім’ї. Одружився, виховував двох дітей, дочекався онуків.
Протягом всього життя він виконував свій військовий обов’язок: служив у Афганістані, з 2014 року став на захист України від російського агресора. Був у лавах ЗСУ майже до крайніх днів відходу вічність.
На жаль, невблаганна смерть своїми холодними обіймами вирвала його в розквіті літ з життя….
Простіть мене, мої рідні, що покидаю вас, відходячи у далекий, незнаний світ.
Мені дуже жаль, що я не побачу, як розквітає наша Україна, за яку так довго боровся, а тепер продовжують боротьбу мої побратими.
Прощається з дружиною Оксаною. Прости мені, що в нас не склалося життя.
Прощається із сином Василем, Пробач мені, синочку, що так мало був присутній у твоєму житті.
Прощається з дочкою Наталею, з її дітьми, онуками Олександром і Златою, зятем Ярославом.. Простіть мене, мої діточки, я любив вас так як тато може любити своїх дітей.
Прощається з братом Володимиром, з його дітьми Іриною та Галиною. З племінниками, з похресницею Юлею та її сім’єю. Прости мене, мій брате, що завдав тобі нестерпного жалю.
Прощається із сестрою Катериною та її дітьми: Василем, Танею та Уляною разом із сім’ями. Пробач мені, сестричко, ти була з – поміж братів, а я завдав тобі великого жалю.
Прощається з братовою Марією та її сім’єю.
Прощається з родиною із Піддністрян – Мех, Баглай, Арбора, з сім’єю Тітик, прощається з родиною Горін з Кам’яного, з родиною Гром’як та її сім’єю.
З родиною Ковальських з Гніздичева.
Прощається з тещею Софією, з кумою Валентиною.
Прощається із сусідами, друзями, знайомими та побратимами.
Простіть мене, мої побратими, що вже не зможу разом з вами боротися з ворогом і захищати нашу Україну.”
