Вже по дорозі зі Львова я включаю Скрябіна «Спи собі сама», бо вже десь в Розвадові почуваю себе так легко, як той целофановий пакетик, що літає по центральній площі міста. Я більше не нервуюсь, коли машину товче на гострих ямах, а навпаки – моя посмішка стає все ширша.
Я бачу улюблений облізлий синьо-жовтий знак Новий Розділ. Він стоїть так гордо, ніби то не місто з 30-ма тисячами населення, а величезний Париж, що залюбки зустрічає гостей, аби ті познимкувались біля тої сухої вежі. Але що там той Париж в порівнянні з моїм містом!
Озеро Барвінок – це безкрая краса, з якою не зрівняється ні одна затока Тихого океану. А чого варті тюльпанові стежки десь в Голандії у порівнянні з чорнобривцями моєї бабусі? Правильно.. нічого.
В рідному Новому Роздолі навіть каштанів більше, ніж в самому Києві. Тоді чому вони є символом Києва, а не Нового Роздолу, і чого немає роздільського торта, а тільки київський?
В рідному Новому Роздолі я можу дихати на повні груди – тут найчистіше повітря і найсмачніша їжа. Саме тут, коли була маленькою, вчилась усім основам і шукала пригоди на свою голову.
Знаєте, у Львові діти навіть не знають що таке румбамбар, і дуже важко було пояснити цим панягам, що це така травʼяниста палка з лопухом, яку я в дитинстві їла з цукром на сніданок, обід, вечерю і навіть вночі, коли хотілось чогось солоденького.
Стежка до першої школи, нині вже ліцею…. З кожним камінчиком є спогад, недарма я 11 років проходила тою самою дорогою. Доріжка від школи до музичної дещо змінилась, я не впізнала свої рідні хащі і трави по пояс, та мабуть, це на краще. Сьогодні тут красується символічна «молекула сірки», викладені стежини і лавочки. На щастя, з цим місцем не були найкращі спогади. Звісно ж, кому сподобається згадка про те, як перед екзаменом з сольфеджіо 10-річна я котилася з доріжки лицем в багнюку. Ось і мені не сподобалось. Тому цей новий сквер мені неабияк припав до душі.
Ні одна вилизана вулиця Старого Лева не зрівняється зі скромними вулицями мого міста, бо краса ж в скромності й простоті, чи не так?
Була малою – мріяла переїхати до великого Львова, хотіла мати багато друзів та можливостей. Він виправдав мої сподівання, але рідне місто лишається для мене найкращим, найперспективнішим і найдобрішим.
Люблю тебе, моє місто найсмачнішої їжі, найзеленіших вулиць і найдобріших людей!
Твоя Марта (Марта БІГУН, студентка 3-го курсу факультету журналістики Національного університету «Львівська політехніка»)
