Думав, що я так надсадно ригаю від контузії, але ні, просто після чергового бойового виходу подивився новини, виявляється у нас все добре і ми майже перемагаємо. У мене на немитих руках кілька діб підряд сиділа кров поранених і двохсотих – вирвані щелепи, пробиті животи, рвані боки, посічені ноги і руки, не говорячи про кульові…
Відморожені пальці ніг, руки, що вже не могли заряджати магазин, пучки не чули патрон. Три доби без сну, на землі, без води – ми гризли лід з обрізаних пляшок. Адреналін дуже сушить. По нам працювало практично все крім фосфору. Б’ють точно, професійно і кваліфіковано, б’ють так, що ти не можеш навіть підповзти до триста і вони просто стікають кров’ю і швидко завмирають. П*дори переорюють артилерією посадки, поля, роблять це методично, планово і зі знанням. Коли скинули з дронів, я бачив, наче в повільному кіно, що в окопі, за 2 метри від мене, вони займаються і вибухають. І я живий, а два молодих парня 21 і 23 хриплять під моїми ногами в по-східному чорній ночі. І ти вже нічого не можеш зробити. Нічого. А перед виїздом ти говорив з ним про щось там, в них була хороша пацаняча бравада, сильний стрижень, я не чув, щоб вони колись на щось нарікали і завжди лізли в саму серцевину… Їм би тільки жити починати… І після відбитої атаки власноруч витягував їх з окопу, поклав і вони лежали з відкинутими головами біля незібраних соняхів, що завмерли з насінням всередині своїх лиць як метафора вбитої потенційності. І голос керівника операції звучав чисто, рівно, без стрибків хвилювання:” Парні, позицію нужно удержать”. Ти чув його і ставало на серці рівно – хтось там думає про тебе, ти не самотній в цій промерзлій навіки ямі, підтримує артою, коли вже невмоготу. Ти його ніколи не бачив, але після двіжу хотів підійти і познайомитись, і тільки… його рація замовкла – 200. Коли зрізали з нього шолом – втиснута вглиб яма в голові.
Ті, хто говорять про покращення, просто не розуміють що кажуть. Зараз, коли я пишу це під крапельницею, дивлюсь в облуплену стелю імпровізійного госпіталя, саме зараз і зараз і тепер когось тягнуть живого чи вже ні, прихиляються від прильоту, чи до мозоля тиснуть на гашетку кулемета. Зараз! Мені іноді просто хочеться лягти, покласти десь голову і почекати, коли вагнера зайдуть сюди, подивитись як пітушитимуть в темних кутках цих дуболомних оптимістів. Зараз як ніколи слід бути уважним до війська, до його запитів, бо в багатьох втома наклалась на втому і так багато разів, вона вже стала твоєю сестрою, треба сконцентруватися ВИКЛЮЧНО на перемозі, не розслаблятися і пхнути до крайнього. Зараз тут м’ясорубка, і це не метафора, наче 10 раунд боксу, де перемогу забере витривалий, але вся команда має працювати на це. Цим парням не потрібно розповідати про патріотизм і дух нації, бо вони і є втіленням цього, ще й можуть позичити, в кого малувато, їм не треба відчіпного “тримайтеся”, чи “молимось за вас”. Треба антидронові пушки, мавіки, машини, всі інструменти, якими можна двохсотити. Цей допис (sic!) не є проханням про допомогу, хочу щоб ви розуміли, що нема перекосу в перемогу, є дике, осатаніле і люте рубалово, де вже ніхто ні на що не зважає, а годує війну жирною смертю.
Vae victis – горе переможеним.
Пам’ятайте це!!!
Bohdan Pastukh| Facebook
