– Ти вчора коли ліг спати?
– А, як стволка по нам почала працювати, дров підкинув і ліг.
– А встав сьогодні о котрій?
– Ну, пів пакета градів лягло десь тут, і вже не заснув…
– Сьогодні який день?
– Сонячний!
– Це я бачу. День неділі який?
– Середа.
– Як – середа? Вчора ж, ніби, субота була…
– Неділі півтори тому, коли по нам отвєтка, після четвертого пострілу, прийшла…
– Друже, це позавчора було.
– Да? А таке враження, що давно вже…
– Командир, ти мені в довідці, там де дата, написав “листопада”.
– І що тебе в цьому курвить?
– Так, вже половина грудня пройшла…
– За тиждень вже 40 днів по Барсу…
– Не може бути. Ніби вчора тільки поховали…
– Ти так змінився…
– А, коли ми бачилися востаннє?
– Ще в 14-му, на Майдані.
– Не дивно. Пішов на війну в 40 років, а зараз вже 48. Кілька життів пройшло…
– Ти щось планував на Різдво?
– А, коли воно?
– Вже завтра.
– Да? Тоді, планував. Дожити до нього…
Покоління загублене в часі. Втрачене покоління. Життя без часу, в обмеженому просторі, схоже на дим з цигарок, в промінчику світла тьмяного ліхтарика. Та й хер з ним, аби не даремно…
Santa
Володимир РЕГЕША, командир добровольчого підрозділу “Санта”. Джерело: https://censor.net/ua/b3389061
