3 травня 2022 року.
Після служби у французькому легіоні 32-річний боєць став на захист своєї країни. Його рідний брат воює далі.
Він був доброю, світлою й життєрадісною людиною! Так про Святослава Сойка відгукуються друзі та знайомі, пише Експрес, передає Цензор.НЕТ.: https://censor.net/ua/p3338549.
“Святослав — мрійник, мандрівник, вірний друг, — каже Міхей Линч, який дружив зі Святославом з дитинства. — Востаннє ми спілкувались за два тижні до його загибелі, казав, що служить на запорізькому напрямку, що потрібен тепловізор”.
Святослав після закінчення навчання у виші подався до французького легіону, де прослужив 5 років. Згодом разом із друзями вирішив зайнятись організацією турів до Грузії, Франції та України.
“Він завжди любив гори, лижі, подорожі, — каже його 61-річна мати пані Ольга. — Мав багато планів. Перед початком війни записався до школи високогірного скелелазіння”.
24 лютого Святослав подзвонив мамі о 6.10, вона саме збиралась на роботу. Сказав, що почалась активна фаза війни, й додав, що повертається в Україну. Дорогою додому він зателефонував ще раз, аби попередити: “Я піду на війну. Це наш останній шанс зберегти Україну, більше можливості в нас не буде”.
Пояснив, що такі люди, як він, потрібні у війську, адже 5 років вивчав розвідувальну справу. Вона розплакалась, подзвонила старшому синові, аби поділитись. “Мамо, я також іду на війну”, — вразив її 36-річний Андрій…
“Як же важко було! — зізнається пані Ольга. — Але я знаю своїх синів — вони не могли ховатись від війни…”
Святослав приїхав додому вночі 26 лютого, вже о 8-й ранку поспішив до військкомату. Повернувся лише на пів години, аби зібрати речі й попрощатись з коханою. Він став бійцем 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. За весь час Святослав зателефонував батькам двічі, не розповідаючи жодних подробиць з поля бою, просто заспокоював — мовляв, усе добре. Здебільшого ж писав повідомлення.
“Востаннє подзвонив 20 березня, сказав, що вони на вигідній позиції”, — пригадує пані Ольга. Більше вона не чула голосу свого сина.
Переживаючи за Святослава, написала старшому сину Андрієві, а той поділився, що група розвідників, у складі якої був його брат, взяла в полон російського полковника. “Про того полоненого тоді повідомляли в новинах, що був одягнутий у білизну ЗСУ”, — уточнює пані Ольга.
Андрієві брат теж перестав писати з 22 березня, але старший син заспокоював батьків — мовляв, напевно, в них немає зв’язку…
А згодом на обійстя Сойків прийшли з військкомату, повідомивши, що 24 березня їхній син-розвідник загинув у Запорізькій області…
Коли страшна звістка розлетілася світом, батькам Святослава написало безліч його друзів із різних країн. Висловлювали співчуття, ділилися спогадами.
“А якось прийшов його друг Денис, він також служив у французькому легіоні, — провадить пані Ольга. — Сказав, що йде на війну — у розвідку, щоб помститися за Святослава”.
“Мій син завжди вірив, що Україна має великий потенціал та перспективи стати надпотужною державою”, — каже його мати. І ми віримо, що так буде!
