Футбольний фестиваль у Роздолі! Меморіал Андрія Баля занесуть у Реєстр культурної нематеріальної спадщини України

Про це йдеться у публікації власного кореспондента газети “Високий Замок” Івана ФАРІОНА у повідомленні на свйті https://wz.lviv.ua/sport/559960-memorial-andriia-balia-zanesut-u-reiestr-kulturnoi-nematerialnoi-spadshchyny-ukrainy:

Всеукраїнський турнір пам‘яті легендарного футболіста, одного із колишніх тренерів збірної України, заслуженого майстра спорту Андрія Баля відбувся на його малій батьківщині – у селищі Роздолі на Львівщині

У спортивному календарі області це одна з найпомітніших подій з особливою аурою…

Легенди вшановують легенду

Меморіал проводять уже 13-й раз, а до того на Розділлі 11 разів проводили змагання на призи цього знаного спортсмена і його брата, теж футболіста — Ореста. Як тільки випадала можливість, вони обидва приїжджали у рідні краї вшанувати юну футбольну зміну. У різні часи футбольний Розділ відвідували і їхні побратими по «грі мільйонів» та інших видах спорту — Володимир Безсонов, Анатолій Дем‘яненко, Левко Броварський, Степан Юрчишин, Геннадій Лихачов, Олег Родін, Володимир Беззуб‘як, Андрій Сапуга, Володимир Казбан, Ігор Артимович, Мирон Маркевич, олімпійський чемпіон з гімнастики Богдан Макуц, арбітр ФІФА Мирослав Ступар.

Турніри Андрія Баля дали путівки у великий спорт багатьом футболістам. Тут, зокрема, колись проходили свої університети такі знані гравці, як Юрій Габовда (племінник легенди «Карпат» 70-х років), нинішній лідер «зелено-білих» Амбросій Чачуа…

«Інтуїція мені підказала, що цього хлопця не можна втрачати для футболу…»

Колишній гравець «Карпат», олімпійської збірної срср, а нині тренер Академії футболу ФК «Карпати» Олег Родін і цього разу був серед спортивних авторитетів, які спостерігали за баталіями юних талантів. Кореспонденту «Високого Замку» Олег згадував:
 — Андрій разом із Ярославом Думанським, Юрієм Суслопаровим, Григорієм Батичем, Анатолієм Саулевичем відразу влилися у «Карпати» з хорошою школою спортінтернату, з великим футбольним потенціалом. Їм залишалося лише фізично зміцніти. У них була висока техніка, голова працювала. Минув якийсь рік — і вони стали повноправними гравцями основи.

Андрій виділявся серед них. Був дуже начитаним, привертав увагу своєю людяністю. З нього на кожному кроці сипалися жарти. Де тільки чувся сміх, всі знали, що у тій компанії є Андрій Баль. Він мимоволі виконував роботу психолога у колективі. Всі його любили. На футбольному полі і поза ним, у побуті ніколи не переживав, не нервував, не нив. Негативних емоцій не виявляв. Не пригадую жодного випадку розгубленості Андрія. У нього було дуже розвинуте почуття товариськості. Навіть коли перейшов у київське «Динамо», був тренером збірної, не забував про своїх друзів з «Карпат», тепло зустрічався з нами…

Найкращі спомини про свого найуспішнішого вихованця зберігає його колишній наставник у Новороздільській ДЮСШ, нині 81-ий Олексій Михайлович.

— Тоді, у 1970 році, всюди панував великий футбольний бум. У мене у Новому Роздолі вже працювала своя секція. Але, дай думаю, ще подивлюся на хлопців зі сусіднього селища Роздолу. Приїхав на урок фізкультури, де з учнями займався Йосип Гарбаж, саме ішов урок гімнастики. Вчитель попросив мене звернути увагу на Андрія, каже, що він дуже спортивний хлопець, любить футбол. Підкликав я його до себе. Запитую, чому не приїздить до нас на заняття. «Мене мама не пускає… Бо я на музику ходжу».

Інтуїція мені підказала, що цього хлопця не можна втрачати для футболу. Прийшов я до пані Катерини, газового контролера, вмовляю відпустити Андрія у нашу ДЮСШ. «Та ні, та ви що! — каже. — Він буде музикантом. Футболісти всі пияки! Дайте йому спокій! Він буде на весіллях грати, заробить там грошей…»

Кажу мамі, що одне одному не заважатиме: і музичну школу закінчить, і у футбол гратиме. Мама дала дозвіл…

Вперше Андрій прийшов до нас у лютому 1970-го. Ходив тоді у четвертий клас. Через рік занять футбол почав переважати у ньому музику.

На той час Андрій виглядав худеньким, непримітним — але технічним. Від самих початків його обирали капітаном команди. Хлопці його дуже любили, слухали в усьому. Андрій притягував до себе, був компанійським, з почуттям гумору. Як виявилося згодом, через ці його риси його обрали капітаном юнацької, молодіжної збірних команд колишнього срср. Дитяче захоплення Андрія стало його професією. Скажу так: за футбольними досягненнями, за авторитетом ніхто з вихідців із західної України не перевершив цього хлопця…

Думку першого тренера Андрія Баля продовжив під час вшанування лауреатів меморіалу його імені ексгравець «Карпат» Андрій Сапуга. Звертаючись до юних футболістів, він дав їм коротку настанову: «Працюйте, постійно вдосконалюйтеся — і тоді досягнете таких вершин, як Андрій Баль!»

Усім кубкам кубок!

Як і всі попередні турніри Андрія Баля, цьогорічний відзначався високою організацією, піднесеною атмосферою. Величезна заслуга у цьому найближчого друга братів Балів у селищі Роздолі – колишнього педагога Ігоря Мартинюка. Ігор Михайлович вкладає у ці змагання всі свої сили і душу, дбає про комфортні умови для їх учасників, знаходить меценатів (а це у наш воєнний час вкрай непросто), запрошує авторитетних гостей. Ці турніри — великий футбольний фестиваль. Був би Андрій Баль серед нас (величезне панно з його портретом висіло на фасаді школи, де відзначали юних футболістів), дуже втішився б: у його роки діти таких яскравих свят не мали…
Вшанування учасників Меморіалу Андрія Баля вразило своїм розмахом. Чемпіони — вихованці Академії футболу «Скала» 1911 (Стрий) — отримали величезний кубок, який своїми габаритами нагадував ледь не хокейний Кубок Стенлі. Гарні кубки, медалі, буклети з розповідями про жмттєвий і спортивний шлях Андрія Баля дісталися також срібним і бронзовим призерам змагань — командам з Академії футболу «Розділля» і Жидачівської ДЮСШ. Розкішними призами відзначили кращих футболістів у кожному амплуа, кращого бомбардира, кращого гравця. Свою нагороду — Кубок престижу — повезли додому і юні футболісти Миколаївської ДЮСШ, яким цього разу не пощастило зійти на п‘єдестал. Бачили б ви скільки радості, щастя було у дитячих очах!

Андрій Баль навчав іноземців співати українські пісні…

І ще кілька слів про добру пам‘ять. Ігор Мартинюк згадував про свої часті розмови з Андрієм Балем. Розповідав, що на Різдво той зранку телефонував йому, колядував «Нова радість стала…», а вже потім говорили про справи.

Ігор Михайлович розповів ще один дуже промовистий епізод. Коли у 2014 році Андрія Баля не стало, попрощатися з ним приїхали, попри війну, і багато його друзів з-за кордону. З одного лише Ізраїлю, де цей футболіст грав і тренував 10 років, прибуло вісім осіб. З росії добрався один з колишніх її провідних футболістів Вагіз Хідіятуллін. На поминальному вечорі він згадував, як у колишній збірній срср Андрій Баль вчив своїх партнерів з інших клубів українських пісень. Після цього росіянин з татарськими коренями заспівав те, що перейняв від українця Андрія Баля: «На камені стою, на камені ноги мию…» Після цього сумна зала, де було понад дві сотні друзів покійного футболіста, почала аплодувати…

Марія Рогуля, спеціаліст відділу звернення громадян Стрийської райдержадміністрації, депутат Стрийської райради, розповіла нам:
 — Я — землячка Андрія Баля. Теж вважаю своїм обов’язком зберегти пам’ять про цю світлу людину. Хочу, щоб далеко за межами рідного для Андрія Роздолу знали про турнір його пам’яті, щоб наступні покоління пам‘ятали, що був такий легендарний футболіст з його унікальною харизмою, з його духом. Зважаючи на це, ми у нашій Стрийській РДА вирішили занести Меморіал Андрія Баля у Реєстр культурної нематеріальної спадщини України.

P. S. Коли цей матеріал уже був готовий до публікації, автору цих рядків стало відомо, що по завершенні Меморіалу Андрія Баля його молодший брат Орест, який був одним з організаторів цих змагань, зробив ще одну добру справу — заправив бензином транспорт миколаївських волонтерів, які з важливими посилками того дня вирушали до наших фронтовиків.