Посеред нас, новороздільців, скромно живуть особливі містяни, які не дають нам остаточно загубитися у темряві. Вони були і будуть у всі часи. Це саме про них написав учасник Першої світової війни, німецький письменник Еріх – Марія Ремарк безсмертні слова : “У темні часи добре видно світлих людей”.
Лілія Іванчук та її син Ростислав Юрчишин належать до цієї особливої спільноти обраних….Минулого четверга 4 червня, Ростик, який три роки тому у 18-ічному віці добровольцем пішов на війну з кацаськими агресорами, загинув на полі бою поблизу села Іванівка на Січеславщині.
Честь і слава Воїну світла!
Глибокі співчуття матері Героя!
Не знаю чому, але відтоді, коли дізнався про загибель на фронті юного Лицаря, у моїй душі лунають слова і мелодія пісні “Птаха на ймення “Нахтігаль” мого улюбленого гурту “Кому вниз”. Можливо, тому, що цей текст про таких світлих людей як Лілія Іванчук і її син – герой Ростислав, вони про тих, хто сотні літ пліч – о -пліч у незламному строю захищають і захищатимуть завжди ВІтчизну від загарбників. Кожен на своїй ділянці вічного українського фронту за Державність і право бути вільним прадавнім народом.
Тому вирішив присвятити пісню “Птаха на ймення “Нахтігаль” цим світлим українцям – Лілії Іванчук та її полеглому у бою 21-річному синові Ростиславу Юрчишину:
Мандрував хтось краями та зіткнувсь із стіною,
Та й пробив головов так, що бризнула кров
В синє небо зірками.
Славно, їй-богу, ті зірки запалали,
І тоді мені батько сказали,
Щоб я вже збирався в дорогу.
Славна дорога пролягала лугами.
Я йшов і шукав хто був смерть,
А тепер кого братом назвали.
А він тихо стояв за моїми плечима.
Він спокійно стояв і дивився на мене
Скляними очима.
А за горою в гаю виднілася рідна стріха,
Стріха ховала тихо ґверову сталь.
Я ж на прохання мами ішов з чистими руками,
Та в серці моєму лунко співав Nachtigall!
Дай мені руку; кличе славна дорога.
Ми підемо по ній у навколишній світ
Під проводом Бога.
Та той брат лиш стояв на суцвітті калини,
Його пальці судомно стискали
Тіло моєї дитини.
А за горою в гаю виднілася рідна стріха.
Стріха ховала тихо ґверову сталь.
Я ж на прохання мами ішов з чистими руками,
Та серце моє ущент розривав Nachtigall!
