Усі, напевно, пригадують шок перших днів повномасштабного вторгнення ворога в Україну. Шок, який не лише не відібрав здатність мислити і діяти, а наперекір усьому сприяв піднесенню і неймовірному згуртуванню українців.
Волонтерські рухи, пункти обігріву, пункти збору… Минулося. Подекуди риторика звучить абсолютно протилежна по духу… Але волонтерський рух і допомога – військовим, біженцям, внутрішньопереміщеним особам – не припиняється. Натомість навіть так є, що почасти особи зі статусом ВПО більш активно включені у цей рух підтримки і допомоги, можливо, втрата домівки, а часто і відчуття «не вдома» і оце постійне очікування – а коли вже повернемося додому?,– додають більшої мотивації і надалі працювати активно на волонтерському поприщі. Щодня збираються жіночки у приміщенні колишньої пральні міської лікарні плести маскувальні сітки. І, виявляється, пункт допомоги людям, де можна вибрати одяг, постіль, посуд тощо і далі працює у Новому Роздолі. Була невеличка перерва, переселення, але процес налагоджено.
Ірина Заверуха, волонтерка, яка приїхала до нашого міста у травні 2022-го з Києва, після місяця оговтування зрозуміла, як сама розповідає, що потрібно щось робити, бо інакше буде емоційно ще складніше. Тоді ж і пішла на пункт допомоги біженцям, який працював у приміщенні тоді ще Новороздільського професійного ліцею будівництва і побуту (профтехучилище №6), познайомилася з людьми, обзавелася друзями. І донині її енергійність та ініціативність приносить плоди. Після того, як училище «закрилося», шукали нове приміщення, перевозилися.
Так і згуртувався новий волонтерський гурт. «До нас часто приходить Людочка з Каховки, дівчата з Харкова, Галя, Таня, приходить і Соня, місцева жителька, ну десь 5-6 жіночок, переважно віку 60-70-+, але всі з бажанням працювати. Приймаємо, сортуємо, фасуємо, відсилаємо. Приймаємо всіх, співпрацювати готові з усіма, до спілкування відкриті», – розповідає пані Ірина.
Пункт допомоги одягу для ВПО і всім потребуючим, незважаючи на вік, статус, приписку, «приписався» у приміщенні колишньої початкової школи гімназії по вул. Грушевського, 18. Наразі приймають двічі на тиждень – понеділок і четвер – по дві годинки – з 11.00 до 13.00. У приміщенні холодно, відсутнє опалення, тож довго там не перебувають. Але всім бажаючим допомогти чи отримати допомогу можна телефонувати п. Ірині – 067-7010003 – і домовлятися про час зустрічі.
Дівчата постаралися на славу: у приміщенні облаштовано кімната з поличками для взуття і навіть стільчиками, де можна присісти, поміряти. Одяг розсортовано на дитячий, жіночий і чоловічий – акуратно на поличках та розвішані на плечиках. Є і примірочна з дзеркалом та кріселками.
Діточок маленьких можемо одягнути сповна, підліткам і дорослим уже потрібно вибирати до смаку – речі хороші. І не потрібно соромитися – усе подаровано і зроблено від чистої душі, для радості і підтримки, бо ж ми повинні підтримувати і допомагати один одному, чим можемо – діляться волонтерки. Вони радо допомогають всім, хто потребує, не ділять. І дитячим будинкам та багатодітним сім’ям передають, і погорільцям та біженцям, церковним громадам – надсилають, хто де дізнається про потребуючі громади.
Навіть військовим надсилають посилки: адже у кожного чи з родини хтось служить, чи знайомі. Військовим переважно збирають теплі речі, шкарпетки закуповують, хімічні грілки, а також збирають покривала, одіяла, коцики – взимку ой як потрібно. Навіть речі, не зовсім придатні для носіння, збирають і висилають також військовим: хлопцям-механікам, які лагодять техніку, на підручний матеріал.
Приймають все – одяг, постіль, посуд, побутову техніку. От один цікавий випадок: принесли рюмочки-фужерчики. І одна поважна пара з переселенців, зайшовши, приглядалися до келишків: «Знаєте, у нас вдома точно такі були. Можна взяти? Це як частинка дому». Звісно ж! Оце відчуття дому стільки дарує позитивних емоцій! Як і сприйняття того, що ми всі повинні допомагати і підтримувати один одного – хто як може!
