Власне, з півроку тому я був одним з небагатьох містян , хто про це дізнався від давньої знайомої – бабусі Юрка , пані Мирослави Луців, з якою випадково зустрівся біля Алеї Слави на Чині похорону, якщо не помиляюся, воїна Володимира Корпана – сина близьких знайомих, який загинув на російсько – українському фронті. Якось із особливим сумом пані Мирослава повідомила, що днями зник безвісти її внук Юрко, військовослужбовець, який захищав Україну поблизу села Андріївка Сумської області. Так само із сумом я тихо підбадьорив її, мовляв, таке трапляється, війна ж бо, дай, Боже, все буде добре, та поспішив виконувати свою репортерську роботу…
Власне, відтоді, майже щодня, коли ішов у редакцію – спочатку попри першу 9-поверхівку на проспекті Шевченка побіля магазину “Канцтовари”, де жив “до армії” Юрій Котович, а далі через 5-й квартал, де жила його бабуся, – якось мимоволі “торкався” поглядом вікон квартир, де вони мешкали. І подумки бажав, аби молодий, гарний, із незмінною усмішкою на устах новорозділець знайшовся, де б він не перебував. Аби лишень живий…
Так минали дні, тижні, місяці, при випадкових зустрічах пані Мирослава, після звичних привітань, на німе моє запитання, супроводжуване помахом голови догори , мовляв, чи є звістки від внука, так само мовчки відповідала, супроводжуючи помахом голови у два боки. І се означало, що звісток від онука нема і нема. Залишалася надія і молитва…
З тиждень тому міський голова Ярина Яценко у повідомленні на своїй Facebook- сторінці написала : “ЮРІЙ КОТОВИЧ…молодий, розумний, красивий, амбітний. Жити і жити. Але війна не перебирає.
Новороздільчанин, 1999р.н, молодший лейтенант, командир розвідувального взводу. Загинув 28 червня 2025 року в районі населеного пункту Андріївка Сумської області під час виконання бойового завдання. Від того часу вважався зниклим безвісти. Лише тепер факт загибелі підтверджено.
Від імені всієї громади приношу співчуття рідним і близьким загиблого.Світла пам’ять Герою!”
А сьогодні, після довгої дороги, через півроку після загибелі, 25-річний Юрій Котович повернувся додому. Такий же молодий, гарний із незмінною усьішкою на устах. Таким, яким він запам’ятався усім, хто його знав, таким, яким зображений на світлинах – і цивільних, і військових. Але “на щиті”, але у труні,… У ореолі слави Героя, який поклав життя за рідних, за друзів, за побратимів, за Україну.
Щемні миті Чину похорону із великою шаною і повагою до Героя – земляка відзначено у повідомленні на сайті Новороздільської міської ради: “Новороздільська громада з глибоким сумом і скорботою зустріла кортеж з тілом загиблого Захисника України — Героя Юрія Котовича.
Мешканці міста стали живим коридором пошани, схиливши голови та коліна перед воїном, який віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави. На Алеї Героїв відбулася спільна молитва за упокій душі полеглого захисника — у тиші, сповненій болю та вдячності.
Після цього в церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбувся чин похорону Героя. У спільній молитві громада прощалася з Юрієм Котовичем, висловлюючи шану його мужності, вірності присязі та любові до України.
Світла пам’ять і вічна слава Герою.
Щирі співчуття рідним, близьким і побратимам.
Нехай Господь упокоїть його душу, а пам’ять про подвиг назавжди житиме в серцях новороздільців.”
Честь і слава, відважний воїне і світлий життєлюбе Юрію, який мав стільки планів на майбутнє, але одного дня відклав їх до часу, аби виконати свій лицарський обов’язок.
P.S. Завершу своє коротке післяслово цитатою із есею відомого cучасного івано – франківського письменника Тараса Прохаська про свого друга Ромка Рося, який зараз боронить ВІтчизну від ворогів, “Коли закінчиться війна”, надрукованого з місяць тому у інтернет – газеті “Збруч”: ” Він на війні, і це робить війну змістовнішою.”…
