Щоп’ятниці 0 18.30 у храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбувається молитовна зустріч спільноти “Вифлеєм”, до якої маю честь приналежати. Цього холодного травневого вечора 9 травня поспішав на спільну молитву з друзями і я.
Прочинив двері Храму і став наближатися до престолу. З кожним кроком якесь змішане почуття почало нестримно і безжально охоплювати моє єство…З престолу на мене дивились Герої. Світлини Героїв нашої Новороздільської територіальної громади, які поклали свої життя на вівтар свободи та незалежності України.
Ще три тижні тому на цьому місці була Плащаниця. Я вдивлявся в упізнавані мною обличчя – ось на фоні акваторії Маріупольського морського порту задуманий Володя Шелудько, ось в береті пластуна зовсім юний Ростик Бальзан, ось Володя Швед в перший день його війни, день, коли він переступив поріг ТЦК. А ось по самому центру меморіальних світлин – з повним боєкомплектом, з гранатами, ріжками з набоями “пекача”( кулемет Калашникова) – наймолодший з Героїв Денис Гарбаж…
З ризниці, з кимось розмовляючи по телефону, вийшла пані Ольга Швед. На моє запитання, що за подія відбувається в Храмі, вона відповіла: “Нас, батьків полеглих Героїв, запросив до церкви розповісти про своїх дітей отець Іван Рибко – в катехитичному класі саме і відбувається ця зустріч – спомин. Як нам повідомили, захід ініціював департамент військового капеланства патріаршої курії УГКЦ . Я вже розповіла про свого Володю…”
Ми обмінялись довгим поглядом. Що сказати цій опечаленій жінці?…Я привітав її з прийдешнім Днем Матері – як син, мати якого на небі, а син якої – в Небесному Воїнстві. Єдиний син. А мати в кожного з нас єдина…
Мені ніколи не осягнути глибин обдарованості таких творчих особистостей як О. Сизоненко та Я. Гоян, тому сьогодні свій допис хочу завершити їхніми словами: “З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляються матері в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них.
Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують у нас кращі риси людяності й добра. Захищають нас, навіть ціною власного життя, від усякого лихого.
Та не можуть матері порятувати своїх дітей від війни. Коли ворог спопеляє рідну землю, вони відривають від серця юних синів і посилають захищати ВІтчизну. Тому війни найперше спрямовані проти матерів. І нема нічого скорботнішого, як схилене у зажурі над полеглими обличчя Матері – Вітчизни – уособлення всіх матерів рідної землі…”
Дякуємо Вам – Матері…
Володимир КУКУРУЗА
(фото із соціальних мереж)
