З великою теплотою і любов’ю хочемо привітати з днем народження дорогу і близьку нашому серцю людину – Катерину Василівну Мандрик. І хоч дата не надто кругла, проте в нашій родині це вперше – 88 літ!
Мамо, в рідному Дроговижі Ти вперше побачила цей чудовий і складний світ 5 травня 1937 року. А до храму Божого принесена найближчої неділі, 9 травня – це засвідчує свідоцтво про хрещення.
Тому початок цього зеленого і квітучого місяця для нас завжди пов’язаний з Тобою – оптимістичною і життєлюбною!
Перші білі нарциси і тюльпани з клумби, духмяна черемшина, перше кування зозулі і ранні весняні грози – це все з дитинства нагадує мамине свято.
І хоча майже 40 років Ти ділила свій час(та ні, не час – життя!) між домашніми і шкільними дітьми, проте усім вистачало Твоєї уваги, турботи, науки і прихильності…
Мабуть, не випадково аж 8 випускників з одного лише Твого класу стали педагогами! Адже і юна Катерина Костко (Мандрик) у свій час обирала професію, наслідуючи улюблену вчительку.
Дивовижно, що Ти досі пам’ятаєш прізвища майже усіх своїх вихованців: і випускників Сугрівської восьмирічки, і старших за педагогів учнів вечірньої школи Нового Роздолу , і, звичайно ж, десятки школярів такої рідної Новороздільської СШ №2.
Твоя відповідальність і обов’язковість, вміння завжди завершити розпочату навіть найдрібнішу справу, спокійне виконання щоденної рутини (бо як без неї?) незалежно від настрою чи самопочуття – всі ці риси характеру стали і для нас гідним прикладом, допомагали проходити часом нелегкі періоди, без яких не минає нічиє життя.
Непомітно прийти з допомогою (і близьким, і не дуже!), підтримати у скрутну хвилину(але ніколи не говорити про це!) – теж про Тебе, мамо.
Крім любові до порядку і охайності, ми навчилися від мами чогось значно ціннішого – родинної любові, взаємопідтримки, радості від спільних зустрічей.
Один із Твоїх зятів сказав якось: “Маючи звання тещі, вона вміє бути мамою”. Внук – підліток стверджував, що бабуся – єдиний друг, який його розуміє.)) Інститутські подруги дочки ще досі цитують Тебе, мамо. А онуччині коліжанки згадують гумор та добру іронію бабусі. Сімейна шухляда ще зберігає наші листи і щоденні веселі записочки, які Ти, мамо, залишала нам, коли ми ходили до школи в різні зміни.
І ще один ностальгійний спогад – бурхливі, сповнені радісних сподівань про майбутнє України, 90-ті роки. Активна робота мами в Товаристві української мови “Просвіта”, чимало заходів у бібліотеці, в Палаці культури, цікаві дописи в газетах…Все воно дало новий імпульс до життя.
У свої 88 Ти, мамо, для нас – не бабця, не стара жінка, а людина, яка зберегла ясний розум, гідність і цікавість до життя!
Дякуємо Богу за дар Твого життя!
Щасливого многоліття, Мамо!
Твої роздільські, дрогобицькі та київські діти і онуки
