У п’ятницю, 2 квітня, у Новому Роздолі відбулася зворушлива та символічна подія — оновлення Алеї Слави, присвяченої пам’яті загиблих українських героїв. Після декількох годин копіткої роботи Алея Героїв як пам’ять про тих, хто поліг за Україну, яка нагадує кожному про мужність, жертовність і любов до Батьківщини, зримо набула нового вигляду — живого, зеленого і, причому, тривалого в часі.
Ініціаторкою доброї справи стала Христина Щербак — мешканка Маріуполя, яка разом із трирічним сином (зараз Еріку вже пять!) та чоловіком, коли розпочалося широкомасштабне вторгнення російських агресорів в Україну , знайшла прихисток у Новому Роздолі. Згодом її чоловік Андрій Щербак добровільно вступив у лави ЗСУ і відважно захищав Вітчизну аж до загину. Його портрет — серед багатьох інших світлин побратимів на Алеї Героїв.
Попри невимовний біль втрати чоловіка, Христина не замкнулася у горі, а, навпаки, вирішила діяти, аби вшанувати пам’ять не лише свого чоловіка, а й усіх полеглих захисників. Якось уродженка Маріуполя, яка, до речі, працює у Новороздільському центрі надання соціальних послуг, звернула увагу на те, що на Алеї Героїв ростуть лише хризантеми — квіти, що розцвітають тільки наприкінці літа. Христина ж мріяла про те, щоб місце пам’яті було живим, доглянутим і красивим у всі пори року. Саме тому вона виступила з ініціативою озеленення. Зокрема, декілька тижнів тому Христина спершу повідомила про свій задум заступницю міського голови Ольгу Ганачевську, з якою познайомилася у перші дні переселення її сім’ї у Новий Розділ, тож відтоді вони підтримують приязні стосунки. Звісно, далі Христина представила свою ідею оновлення Алеї Героїв очільниці Новороздільської громади Ярині Яценко, висловивши готовність профінансувати її реалізацію власним коштом. Пані Ярина відразу підтримала цю цікаву ініціативу, а працівники Управління соціального захисту населення та Центру надання соціальних послуг із задоволенням долучилися до обговорення проєкту та підтримали колегу.
«Це були цікаві, я б сказала, творчі дні», – згадує начальниця Управління соціального захисту населення Галина Калінчук. – «Ми разом радилися, яким має бути вигляд оновленої території, як правильно розмістити насадження. Щоб вирішити ці питання якнайкраще, звернулися за порадою до подружжя Бережнюків — підприємців з-під Жидачева, які спеціалізуються на озелененні».
До речі, у цей підготовчий період хтось порадив ініціаторам звернутися за консультацією до начальниці відділу з питань надзвичайних ситуацій, правопорядку та мобілізаційної роботи міської ради Уляни Скоропад. Вона, як і її мати, мешканка села Станківці, добре обізнана в квітникарстві.
За день-два Христина з однодумцями запросила пані Уляну з матір’ю поїхати з ними до подружжя Бережнюків, щоб обрати відповідні сорти рослин. «Було приємно, що Уляна з мамою не відмовили, і ми разом відвідали підприємців, придбали все необхідне для озеленення Алеї», – розповіла Галина Калінчук. Христина Щербак із захопленням підбирала ялівці, низькорослі ялинки та розміщувала їх у композиції, аби Алея виглядала якнайкраще.
Зокрема, були закуплені квіти та саджанці ялівцю — вічнозеленої рослини, яка символізує вічність і незгасну пам’ять. До реалізації ініціативи долучилося також підприємство з виготовлення надгробних пам’ятників із Жидачева, яке надало щебінь з колотого граніту для благоустрою території.
Велика подяка працівникам ДП «Благоустрій» та його керівникові Миколі Поглоду, який надав спецтехніку для розпушування ґрунту. Річ у тім, що під час попереднього облаштування Алеї територія була засипана будівельним боєм, через що не можна було копати лунки для посадки рослин. Також було організовано завезення чорнозему.
Отак, спільними зусиллями працівників Управління соціального захисту населення, Центру надання соціальних послуг та ДП «Благоустрій» було успішно реалізовано ініціативу Христини Щербак.
І, як зазначалося вище, минулої п’ятниці в атмосфері вдячності, надії і водночас скорботи у центрі міста з’явився зелений куточок пам’яті, де кожна рослина — як тихе «дякую» загиблим героям. Працювали усі сумлінно, звісно, втомилися дещо, але на душі було радісно, бо добру справу зробили – навколишній простір перетворився не лише на місце для вшанування, а й на символ єдності громади та сили людського духу.
Для Христини Щербак це місце особливо дороге — тут світлина її чоловіка. Але і для мене ця алея має глибоко особисте значення — тут серед портретів є і світлина мого батька, Тараса Стефанишина. Він теж віддав своє життя за Україну. І саме тому я пишу ці рядки — не лише як журналістка чи очевидиця події, а як донька, яка втратила тата, і як мешканка цього міста, яка бачить, як пам’ять об’єднує людей.
Ця ініціатива — приклад того, як особистий біль може стати джерелом світла для всієї громади. І тепер у Новому Роздолі є місце, яке завжди зеленітиме й нагадуватиме: Герої не вмирають, доки про них пам’ятають.
Софія СТЕФАНИШИН, студентка ІV курсу факультету журналістики Київського НУБ і П
